Розділ 5

– Тепер ти мене відпустиш? – питаю, коли поцілунок закінчується. Моя грудна клітка швидко піднімається та опускається, руки тремтять, а губи печуть. Це все зі мною робить Мурад. 

– Так не терпиться до свого нареченого повернутися? – цідить невдоволено. 

– У мене немає вибору, – шепочу. – Батько мене вб’є, якщо не повернусь. 

– Ти можеш залишитися зі мною, – голос Мурада звучить рівно. Ні краплі ніжності в ньому немає. Він просто хоче мене як ляльку. І чим він кращий від того ж Давида? 

– Ні, – кажу тихо, але твердо. 

Мурад мовчить майже хвилину. Певно, думає, що зі мною робити. А потім дає наказ водієві зупинитися. Охоронець виходить першим і відчиняє двері з мого боку. Чекає, поки я залишу салон. 

Я не знаю, що це за вулиця і як дістатися додому, але рада, що Мурад дав мені можливість піти. Залишаю салон, не прощаючись, і двері зачиняються. 

Автомобілі їдуть, а я залишаюсь стояти на узбіччі. Тіло досі колотить, і я не розумію, як тепер додому повертатися. Тато буде вимагати пояснень, а що я йому скажу? 

Хочу викликати таксі, але не встигаю, тому що телефонує тато. Схоже, він уже в курсі того, що сталося. 

– Де ти? – гиркає в слухавку. Тата не цікавить, як я почуваюсь після того, як мене просто викрали. Йому головне, щоб я якнайшвидше додому дісталася.

– Не знаю. Я спробую викликати таксі, – кажу.

– Чекаю вдома, – цідить і кидає слухавку першим. 

Таксі мені таки вдається викликати. Поки їду додому, намагаюсь придумати хоч би якесь пояснення тому, що сьогодні сталося. Я так хотіла помститися Давиду і зробити щось на зло батьку, але не врахувала того, що в кінцевому результаті сама постраждаю. 

Коли таксі зупиняється біля воріт, охоронець відчиняє мені хвіртку і пропускає на територію. Йду до будинку і, коли заходжу всередину, бачу у вітальні батька і Ліду. 

Тільки-но заходжу туди, батько підводиться з дивана і стає навпроти мене.

– Що це було, Тіно? Хто ті люди? – гиркає. 

– Я не знаю, – знизую плечима.

– Тобто? Давид сказав, що вони спеціально за вами їхали, щоб тебе забрати! – здається, тато втрачає терпіння. – Кажи мені правду, інакше я просто зараз спалю ту кляту школу!

Після цих слів я здригаюсь. Тато знає, куди бити, щоб боліло найсильніше. Це неприємно, і я розумію, що він може це зробити. 

– Ми вчора познайомилися. Його звати Мурад, – кажу. 

– Далі, – тато стискає руки в кулаки, готуючись до продовження. 

– Я провела з ним ніч, – видихаю й отримую від батька сильний удар по щоці. Не чекаючи такого, падаю на підлогу і бачу задоволену посмішку Ліди. 

– Дурепа! – тато розлючений. У мене таке відчуття, що він готовий мене вбити. Стримується тільки тому, що я маю багато грошей йому принести, а з мертвої толку не буде. – Якого біса, Тіно?!

– Я не хотіла, щоб Давид став моїм першим чоловіком! – кричу. – Пішов він разом зі своєю родиною! 

– Тому переспала з незрозуміло ким?! – цідить. – Яка ж ти дурна! Вся в маму свою! 

– Не смій ображати маму! – підводжусь на ноги та дивлюсь на тата з усією ненавистю, на яку спроможна. – Вона була хорошою. А ти – мерзотник! 

Тато знову замахується, але несподівано його зупиняє Ліда. Хапає за руку в останній момент. 

– Олежику, не треба! Потім жоден візажист синці не замалює, а весілля зовсім скоро, – заявляє. 

То ось чому Ліда така добра. За мій вигляд переживає. 

– Пішла у свою кімнату! Вийдеш тільки в день весілля! – цідить батько, і я залишаю вітальню. Швидко біжу сходами на другий поверх й одразу у ванну кімнату. Наближаюсь до дзеркала і хапаюсь руками за раковину. 

З розбитої губи цівкою тече кров, а на щоці не тільки червоний слід від удару, а й подряпина. Мабуть, від батькової обручки. 

Мию обличчя холодною водою і сідаю просто на підлогу. Обіймаю себе руками й тихенько плачу. Я знаю, що мені ніхто не допоможе. Знаю, що доведеться все це терпіти. Заради центру, який заснувала моя мама. Я не можу дозволити, щоб батько його знищив. 

Саме тому доведеться бути хорошою дівчинкою. Вийти за Давида і страждати все життя. А може, і не все… Сумніваюсь, що довго витримаю.