РОЗДІІЛ 1

Двадцять років тому 

       Весна у маленьких містах України завжди приносить радість, оновлення, радість від життя. Поступово все зеленіє, сніг зникає зазвичай швидко, так що хочеться співати і радіти всьому навкруги. 

        Того року Марина закінчувала школу і мала грандіозні плани на майбутнє. Оскільки дівчина добре навчалася, а головне любила вчитися, то вона хотіла вступити до університету і отримати спеціалість дизайнера. 

А ще вона мріяла підкорити столицю і знайти там своє щастя. 

Того дня вона не йшла, а буквально летіла після останнього іспиту з англійської, який склала успішного, не помічаючи нікого навколо. У цю мить її побачили друзі, серед яких були не лише дівчата:

- Ей, Маринко, куди так поспішаєш? Як іспит? - гукнула краща подруга Віка Назаренко.

- Ой, Вікусь, пробач, дорогенька, все чудово! Дванадцять з англійської! Ти не уявляєш, яка я рада, що нарешті склала всі іспити успішно і наразі ні про що думати не можу, окрім вступу до університету. Ну і ще звісно ж вечірки з приводу дня народження. 

       Слова Маринки почув Влад Остапчук, їх однокласник, якому неймовірно подобалася Марина. Тендітна блакитноока дівчина з довгим каштановим волоссям, гарною фігурою, округлими стегнами і правильної форми грудьми. Хлопець не один рік марив зустрічатися з Мариною Король, але вона і досі у свої сімнадцять не погоджувалися на зустрічі, сміялася, казала, що ще зарано і їй потрібно навчатися.

- Маринко, вітаю тебе із вдалим завершенням іспитів. Гадаю, що зараз ти вже можеш нарешті розслабитися і відсвяткувати успішне завершення навчання у школі?- сказав Владислав з надією, що дівчина його не відштовхне. 

І Марина звісно також вже не була дитиною і їй подобалися хлопці. Влад не був виключенням. Він був високого зросту, спортивної статури , а волосся русяве і карі очі, які дивитися здавалося у саму суть співбесідника не залишили байдужою навіть Марину, яка ні про що, окрім навчання не думала.

Але зараз вона вся зашарілася, коли почула низький голос хлопця і випалила:

- О, привіт, Владе! Я тобі дуже дякую за привітання і звісно маю час відсвяткувати але все вже разом, на вечірці з приводу мого вісімнадцятого дня народження. Ти ж прийдеш? Я на тебе чекатиму.

- О, моя мила дівчинко! Звісно я прийду! Як я можу не привітати тебе з повноліттям і вступом у доросле життя!? Я також сподіваюся, що ти себе нарешті будеш поврдити, як доросла і дозволиш себе поцілувати! Ти ж розумієш, як мені подобаєшся? - прошепотів хлопець на вушко дівчині.

- Владе, не кажи це мені будь ласка! Мені потрібно підготуватися-прошепотіла Марина так, щоб друзі не чули.

Не зважаючи на повноліття, дівчина досі залишалася незайманою. Саме тому вона і не була готова до близькості з Владом, навіть боялася її. Як не дивно, вона довгий час боялася раптом завагітніти, оскільки тоді б її життя змінилося і можна було б забути про здобуття освіти.

На відміну від подруг, які вже зустрічалися з хлопцями не один рік. 

Але строге виховання і моральні принципи не давали змоги Марині приймати залицяння не лише Влада, але і сусідських хлопців, які не давали їй проходу. Та вона лише посміхалася і думала, що все стигне і все життя ще попереду. 

Зараз вона щаслива успішними іспитами і чекає на свій вісімнадцятий день народження. Але вона ще не знає, що цей день змінить назавжди все її подальше життя.

РОЗДІЛ 2

Марина 

Нарешті довгоочікуваний день народження.

 Я так його чекала, що прокинулася раніше батьків і молодшого брата. 

  Одягаю святкову сукню кольору морської хвилі, яка дуже пасує моїм очам. Аж чую стукіт у двері. Мама:

-Маринко, можна до тебе? Хочу побачити свою красуню.

- Так, мамо, заходь будь ласка. Я вже майже готова. Залишився лише макіяж, Віка має прибігти за десять хвилин.

- Вітаю, сонечко! Будь неодмінно щасливою! Ти така в нас гарна, будеш найчарівніша сьогодні на вечірці. Тато переказував тобі вітання також, він сьогодні раніше поїхав на роботу. Влад прийде?

- Не знаю, мамо, обіцяв, але ж ти знаєш його популярність серед дівчат? Але я дуже хотіла б його бачити, особливо сьогодні.

- Знаю, люба, що він тобі подобається і він це знає, тому думаю, що він прийде.

-Було б чудово. 

- Добре, я також іду на роботу, привіт Віці!

- Звичайно, мам. Віка за ці одинадцять років мені наче рідна стала. Мені так не вистачало завжди сестри!

- Ну Віка дуже добре впоралася з цією роллю!

- Так, більш ніж, мамо! 

- Бувай, рідна, до вечора!

- До вечора!

Ми з мамою обійнялися і вона попрямувала до своєї кімнати за речами.

І тут завібрував телефон. Звичайно ж Віка! Нарешті!

- Привіт, люба, вітаю тебе з твоїм найважливішим днем! Я бажаю тобі як найшвидше закохатися!

- Дякую, Вікусь, але здається, я вже закохалася! Ти з знаєш?

-Влад Остапчук? Так здогадуюся. Але я не про закоханість або симпатію, а про справжнє, глибоке почуття 

-Розумію, сподіваюся, що Влад і стане моїм коханням на все життя!

- Маринко, я вже прийшла, відкрий мені двері і ми соспілкуємося, поки я буду робити тебе ще гарнішою.

- Добре, люба. 

Я попрямувала до дверей, аби зустріти найліпшу подругу.

РОЗДІЛ 3

Влад 

Прокидаюся раніше, ніж зазвичай, сьогодні ж день народження моєї дівчинки. Так, моєї, не дивлячись на те, що вона ніяк мене не підпускає до себе ближе відстані витягнутої руки.

 Ну як це можна витримати!? Бляха, мені вже майже 19, я довго не можу без дівчини, я ж не святий. 

А ті хвойди з двору мені не потрібні, але ж вішаються на шию.

Та як же підкорити серденько Маринки? Вона думає, що я гульбіса і не можу без дівчат. А сама що робить?

Завжди сором'язлива, навчається постійно та і цілувалися ми з нею лише двічі. І то пам'ятаю, як вона тоді зашарілася.