Розділ 57

Графиня сиділа біля вікна, спостерігаючи за тим, як сонце грає на листі, що переливалося наче смарагди. Вікна виходили до саду, тому вона не могла спостерігати за від’їздом чоловіка. Рахувала хвилини, серцем відчуваючи, коли той зникне у черговий раз, щоб на довгий час пропасти для неї.

Їй потрібно було чимось зайняти себе. Беатріс бажала довести Артуру, що може і надалі виконувати його накази, і якщо він заборонив їй покидати стіни маєтку, вона, узагалі, не покине власну кімнату.

Але цих благих намірів вистачило ненадовго. Вже через годину, рішучість почала зникати. Дівчина спробувала зайнятися вишивкою, але у неї мало що вийшло. Спочатку не могла зрозуміти, чому зовсім не виходить зосередитися. Думала, що це хвилювання через Артура, що провиною конфлікт, що стався зовсім нещодавно.

Потім зрозуміла, що головна причина крилася у Тіциусі. Почуття невідомості не давало спокою. Молода аристократка не знаходила собі місця, поки, нарешті, у роздратуванні не скинула вишивку на підлогу. Невже вона не має права дізнатися, що сталося з чоловіком, якого вона кохає?

Артур не поговорив з нею, як слід. Лише постарався приховати проблему під маскою їх вдалого життя. Тепер вона навіть не знає, де Тіциус і що з ним. Звісно, ніхто зі слуг не скаже, що тут сталося, поки вона лежала у ліжку, борючись за життя. Усі у цьому маєтку, сліпо підкоряються Артуру, усі на його стороні. Всі, крім…

Беатріс швидко підвелася, рішуче вийшла зі спальні. Тут же наштовхнулася на того ж Волдо. Той запитально подивився на свою пані, уже готовий почати з нею сперечатися. Але Беаатріс не дозволила, попередила:

- Я йду до Терези, - промовила вона. Більше не кажучи ні слова, швидкими кроками пройшла знайомими сходами униз. І хоча знала прекрасно, що подруга-цілителька, навряд чи зрадіє, якщо її почнуть відволікати, Беатріс готова була через це пройти. Зараз вона була готова на все.

Постукала у масивні двері, не дочекавшись запрошення, увійшла. Дівчина потрапила  практично у пусте приміщення. Все що можна було спакувати, вже було спаковане та віднесено. Деякі речі Тереза попросту спалила, не збираючись відкривати таємниці іншим.

- Терезо! - крикнула Беатріс, одначе, цілителька, яка сиділа над книгою, не відповіла, видимо, заглиблена у власні думки.

- Терезо, послухай мене, - вже тихіше, але більш владно промовила графиня, - ти повинна відповісти на деякі запитання.

- Я тобі нічого не винна, - холодно відповіла Тереза. Сувора дівиця розуміла, про що піде мова, - вже давно спокутувала перед тобою та твоїм чоловіком усі борги.

- Так. Згодна, - сказала Беатріс, - але мені дуже важливо знати…

Тереза з силою захлопнула товсту книгу, від чого зі столу піднялася хмарка пилу. За останній тиждень, у цьому приміщення не велося прибирання.

- Що тобі важливо знати, дорогенька? Як у черговий раз обманути чоловіка? Чи зустрітися з коханцем? Я не хочу більше приймати участь у подібному, мені вистачило усього того, що сталося за останній час. Мимохіть довелося у все це втрутитися, і з мене годі.

Тереза виглядала розгніваною, причому, у такому настрої, Беатріс бачили її другий раз у житті. При будь яких інших обставинах, тендітна дівчина, злякавшись, просто би пішла з непривітного приміщення. Але не цього разу. Беатріс явилася сюди за інформацією, щоб дізнатися хоча б щось, і не збиралася йти ні з чим.

- Терезо, прошу тебе. Я не вірю, що ти відмовиш мені у проханні. Мені більше ні до кого звернутися.

- Я зайнята, Беатріс, мені завтра вже потрібно бути у дорозі, розумієш? Не до твоїх зрад та вередів. Тому я дуже тебе прошу: облиш мене. Повертайся до себе.

- Що сталося із Тіциусом?

-  Я не знаю.

- Не обманюй, - голос Беатріс тремтів, - він був тут, чи не так? Він живий?

- Що з ним станеться? - невдоволено спитала Тереза, розумію, що подруга не облишить її у спокої.

- Він був тут? - знову повторила Беатріс, - як він сюди потрапив?

Тереза підійшла впритул до своєї приятельки, схрестила руки на грудях, подивилася на неї. І хоча зріст у дівчат був практично однаковий, здавалося, що цілителька дивиться звисока на опонентку.

-  Послухай мене, Беатріс. Я більше не стану вплутуватися в інтриги, котрі ти сплела навколо себе. Добре, якби ти сама страждала від них, але це стосується інших. Я скоро йду, тому, менше за все хочу, щоб ще якась маячня завадила у здійсненні планів. Моїх планів.

- Я здогадаюсь, що для тебе доля Тіциуса являється маячнею, - зухвало відповіла Беатріс, - але не для мене. Усвідомлюю, що вже і так винна тобі до скону. Знаю, що ти не зобов’язана відповідати. Але якби ти знала, наскільки боляче у мене зараз у душі, ти б мене пожаліла. Навіть ти, завжди холодна та розумна, відчула б деяке співчуття. Для цього потрібно лише кілька слів. Сказати, що сталося з хлопцем, якого я кохаю. І з котрим, можливо, вже ніколи не побачусь.

Тереза деякий час мовчала, але графиня більше не вимагала миттєвої відповіді. Терпляче очікувала, доки сувора подруга зволить відповісти, і вірила що та не розвернеться та не піде з напівтемного приміщення. Коли русоволоса дівчина вже почала втрачати надію, Тереза заговорила. Говорила розмірено, спокійно, виконуючи обов’язок.