Розділ 55

Беатріс не знала, куди себе подіти. Тереза була зайнята зборами і не настроєна на розмови. Артур, як і зазвичай, сидів, зачинившись  у своєму кабінеті. Молода графиня не розуміла, чому він не бажає обговорити те, що сплило між ними не так давно. Він знав тепер, що дружина була йому не вірною. І що ж? Не надав значення? Не намагався її покарати?

Іноді, молодій жінці здавалося, що насправді, немає ніяких особливо важливих справ. Що при дворі її чоловіка тримають, тому що він загальний улюбленець. Адже Артур однією своєю присутністю здатен зачарувати кого завгодно, послужити істинною прикрасою будь де. І, звісно, присутність дружини, там, де було багато придворних молодих дам, не дуже віталося.

Ось тепер він знову сидить, зачинившись у своєму кабінеті. Те, що він робить, не може почекати? Невже їй знову потрібно опинитися на межі смерті, щоб він звернув на неї увагу? Беатріс відчула бажання піти до нього, а якщо двері будуть зачинені, сісти біля них на підлогу, і чекати, доки чоловік не вийде.

Молода жінка рішуче встала та пішла до кімнати, де зараз знаходився її чоловік. Не насмілилися відчинити двері. Але не відступила від бажання поговорити з Артуром, обсудити те, що хотіла. Отже, буде сидіти під дверима та чекати, доки чоловік не зволить приділити їй увагу.

Пройшло більше двох годин. Можливо, Беатріс вони б показалися дуже довгими, аби не постійні думки. Нарешті, двері тихо відчинилися, з кабінету вийшов Артур. Дружина тут же пішла йому назустріч.

- Ти не зайнятий? - напряму спитала вона.

- Зайнятий, - холодним тоном промовив чоловік, - хотів покликати служницю, щоб принесла мені води.

- Давай, я принесу.

- Не переймайся. Не повинна графиня ходити з тацею.

- Це можливість побути поряд з тобою. Чи у служниці на це більше прав?

Артур не відповів на ці зухвалі слова. Промовив інше:

- Тільки не додавай у воду нічого. Просто чистої води принеси.

- Добре, як завгодно, - ласкаво усміхнулася дружина.

Вона швидкими кроками пішла на кухню. У цьому робочому приміщенні вона бувала не так вже і рідко. Але слуги часто ввічливо випроваджували її звідки, м’яко натякаючи, що благородній та витонченій леді тут не місце.

- Як войовниче ти виглядаєш, мила, - не втримавшись промовив Артур, коли дружина повернулася. Промовив без жодної насмішки. Проте, молода дружина і не думала ображатися на нього. Просто подала йому стакан, який наповнила ще на кухні. Чоловік узяв прохолодну посудину і тут помітив, що там плаває м’ята.

- Ти поклала м’яту?

- Так. Ти сказав, щоб вода була без нічого. Але я також пам’ятаю, що ти любиш, коли м’ята  там є. Ти казав, що пара листочків м’яти не має великого значення, але надає краси та аромату.

- Забув, - усміхнувся Рональд, роблячи кілька ковтків, - а ти запам’ятала.

- Звісно. Адже мова йдеться про тебе, - Беатріс підійшла до чоловіка, притулилася обличчям до його плеча, очікуючи, доки той поставить склянку назад на тацю.

Артур так вчинив через кілька хвилин, наче не знав, чим зайняти свої руки, коли звільниться від посуду для пиття. Графиня очікувала, що він її обніме, але граф не зробив цього. Тоді молода дружина відступила на крок, пильно подивилася на того, перед ким була так серйозно винна.

- Артуре, нам потрібно поговорити,  - почала вона.

- Про що ж?

- Хіба немає про що? - тремтячим голосом спитала русоволоса дівчина.

Артур знизав плечами, наче підтверджуючи очевидне.

- Я б не став витрачати час на очевидне. Зараз мені потрібно попрацювати з деякими документами. Увечері могли б поїхати у гості до когось. Думаю, одна з твоїх подруг була б рада…

- Артуре, нащо ти це робиш? - голос Беатріс тремтів, - невже не бачиш, що мені важко. Чому ти робиш вигляд, що нічого не сталося?

Граф різко розвернувся на направився до столу. Знову налив води, почав підносити до рота. Склянка зрадницьки висковзнула з пальців, впала та розбилася на кілька уламків. Це послужило спусковим гачком.

- Що обговорювати, Беатріс? - різко промовив він, - те, що ти нанесла мені рану прямо сюди? - він притиснув руку до грудей в області серця, - вітаю, дорогенька, нікому ніколи не вдавалося ранити мене настільки боляче. У мене є вороги, але я тепер зовсім їх не остерігаюся. Вони не здатні вже зробити гірше. Це завдяки тобі, мила.

- Нащо ти так? - прошепотіла графиня.

- То що будемо обговорювати, Беатріс? Те, як ти мені зрадила? Яким чином? Можливо, іншим також про це розповімо?

- Ти боїшся за свою репутацію? - тихо спитала графиня.

- Ти сама прекрасно знаєш, що ні,  - твердо промовив Рональд, - я боюся дізнатися інше…

Він замовк, потім, з величезним зусиллям, спитав:

- Він кращий за мене?

- Ні, - сумно усміхнулася Беатріс, - краще за тебе немає нікого.

Рональд рушив до дружини, вже простягнув руку, бажаючи торкнутися її обличчя, але в останню мить передумав.

- Тоді чому?

- Я не знаю, - відповіла Беатріс, хоча і відчувала, що причина була.

- Мені доводилося спостерігати зради зі сторони. Бачив, як обманута сторона іноді страждає, іноді ні. Але я завжди лишався спокійним, наївно думаючи, що мене подібне не торкнеться. Що моя дружина не тільки порядна та чесна, але і кохає мене.