Розділ 54

Тіциус сидів біля вікна, задумливо дивлячись на вулицю. Настрій у нього був не дуже райдужним, що не складно передбачити. З того самого моменту, як стався поєдинок з графом Рональдом, у молодого чоловіка щось надломилося у душі. Фізичну рану вдалося залікувати, на відміну від тієї, що жила у його серці.

Хлопець не знав, як тепер має відноситися до братів. Спочатку у ньому клекотала ненависть до Доріана, за те, що він намагався зробити з Беатріс, трохи не позбавивши її життя. Але ця ненависть швидко згасла, навіть дивно було думати про неї зараз.

Від думок хлопця відволік Габріель, котрий зайшов до кімнати, на ходу щось наспівуючи. Усміхався сам до себе, але коли побачив похмурого Тіциуса, усмішка згасла. Тіциус відчув провину, що своїм кислим видом псує настрій Габріелю.

- Що сталося, Тіциус? - напряму спитав Габріель.

Той нічого не відповів, похитавши головою. Наче незрозуміло?

Видимо, все ж таки, було зрозуміло, тому що Габріель сів поряд із середнім братом.

- Знову ця дівчина? Хоча, яка вона дівчина? Заміжня жінка.

- Мені боляче це усвідомлювати, - тихо зізнався Тіциус.

- Нічого не зробиш. Ти повинен забути цю дів… жінку. Заміжню.

-  Ти навмисне мені нагадуєш?

- Так, - суворо відповів Габріель. У цей момент, юнак хотів здаватися особливо дорослим, - мені не подобається, наскільки усе складно.

- Я кохаю її, Габріель.

- У тому і проблема. Наскільки я пам’ятаю, ти серйозно не відносився до протилежної статі. Точніше, старався вчиняти з дівицями щиро, але у тебе не завжди виходило. Пару разів у тебе виникала справжня закоханість, котра щезала десь через півроку. Але ця аристократка пробудила у тобі кохання, що зовсім недоречно, ні у її положенні, ні у твоєму.

- Що мені робити?

- Я тільки що сказав, що тобі робити. Забути її.

- Я не про це. Як заспокоїти біль у серці? Як побачити її знову, хоча б на мить?

- Цим ти біль не заспокоїш. Тому, раджу більше ніколи її не бачити. Мені, на жаль, доведеться навідати пару разів маєток. Добре, що мене там ніхто не знає.

- Що ти там будеш робити? - зацікавлено спитав Тіциус.

Його співрозмовник злегка почервонів:

- Ми скоро повертаємося додому, чи не так? От я і хочу заспокоїти Неллі, сказати, що обов’язково повернуся. Нехай не думає, що я щезну. Крім того, потрібно розповісти батькам…

- Про що? - із посмішкою спитав середній брат, хоча і так усе зрозумів.

- Про те, що я збираюся одружитися, - з легким роздратуванням відповів Габріель, наче гніваючись на нездогадливого брата, - правда, не знаю, коли вийде, але я твердо вирішив. Ти ж… - він запнувся та з тривогою подивився на Тіциуса, - ти ж підтримаєш мене у цьому випадку?

- Обов’язково, - тепло усміхнувся Тіциус, - якщо ти любиш цю дівчину, тоді ви повинні бути разом.

- Щодо кохання… - на кілька секунд молодший брат зам’явся, - так, мабуть, люблю.

- Звідки невпевненість?

- Скоріше, розгубленість, - пояснив Габріель, - Неллі зовсім не схожа на тих дівиць, що зазвичай, приваблювали мою увагу. Вона не така вже і красуня… але зате чесна, вірна, дійсно мене любить. Мені іноді здається, що я потребую, щоб мене просто любили.

- Усі цього потребують, Габріель, - тихо промовив Тіциус.

- Звісно, я ж кажу, що не така вона вже і красива, як наприклад, твоя Беатріс. З нею Неллі не може зрівнятися, - юнак наче виправдовувався перед середнім братом.

- З Беатріс ніхто не зрівняється. Я не перебільшую, говорю, як є. Беатріс - це мрія. А мрією неможливо володіти.

- В такому випадку, - промовив Габріель, - тобі лишається лише одне: забути про неї. Так буде краще усім. У першу чергу, для твоєї милої. Певен, що ти своєю присутністю у її житті, створив багато клопоту. Не кажучи про самого себе. Граф Рональд пощадив тебе, дозволив піти. Але його терпіння не безкінечне.

Тіциус закусив губу, розуміючи, що молодший брат каже правду. Коли він встиг так подорослішати? Невже після того, як познайомився з тією симпатичною служницею?

- Мені потрібно йти, - промовив Габріель.

- Куди ти зібрався? - поцікавився Тіциус.

- Знайшов для себе невелику роботу тимчасово. Прагну заробити трохи грошей. Не хочу, щоб Неллі думала, що я не це не здатен.

- Ти маєш рацію, - промовив Тіциус, - я щиро бажаю, щоб у вас склалося краще, ніж у мене…

- У тебе нічого не могло скластися з самого початку, - твердо промовив Габріель, - тому, у даній ситуації немає нічого дивного.

Залишившись на самоті, Тіциус знову задумався. Думки його потекли більш спокійно та розмірено. Так, його молодший брат правий, зі старшим не хотілося навіть обговорювати цю тему. Реальність виявилася набагато жорстокішою, ніж вони з Беатріс на придумували собі.

І все ж таки… як же хотілося побачити Беатріс. Побачити хоча б ще один раз. Тіциусу здавалося, що якби вдалося побачити це чарівне створіння ще раз, було б легше змиритися з важкою втратою. Чомусь пригадалася колискова, котру колись співала йому мама. Точніше, не уся пісня, а тільки остання фраза: