Розділ 53

Беатріс вже другу годину підряд сиділа у спальні, з усіх сил намагаючись займатися вишивкою. Кілька мотків ниток були переплутані, пальці поколоті. Вперше у житті, дівчина зізналася собі, що ненавидить вишивку. Звідки у неї раніше терпіння на це бралося?

Артур сказав, що до розмови вони повернуться пізніше. Занадто неточною була відповідь, графиня не сподівалася, що це станеться скоро. Але вона повинна його дочекатися. Він прийде, вони поговорять. Точніше, говорити буде він, а вона буде слухати.

Врешті решт, графиня, більше не в силах чекати, вирішила сходити до Терези. Відчувала, що у підвальному приміщенні відбулися зміни, які не порадують.

Все сталося так, як вона думала. Приміщення підвалу вже було майже пустим. Трави щезнули, посуд виявився захованим, книги забрали. Тереза метушилася серед пустоти, шукаючи чи не забула вона чогось, упевняючись, що нічого не впустила.

- Мені можна увійти? - тихо спитала Беатріс, зазвичай, запитуючи дозволу у цілительки.

- Ти вже увійшла, дорогенька, - холодно промовила знахарка, поправляючи хустку.

Беатріс стало не по собі. Не вперше, Тереза розмовляла з нею таким тоном, але зараз молодій жінці стало особливо незатишно.

- Що ти робиш? - спитала вона, тільки б не мовчати.

- Збираюся. У ту дорогу, куди повинна була відправитися кілька тижнів тому. До речі, - вона понизила голос, - як ти себе почуваєш?

- Набагато краще.

- Рана не кровоточить більше?

- Ні. Вона вже затягнулася.

- Апетит повернувся?

- Так. Він у мене звичайний.

- Не виникає відчуття утоми раптово?

- Ні. Тільки відчуття нудьги, - Беатріс прикрила рота долонею, розумію, що зробила подібні зізнання мимохіть. Але Терезу, це схоже, не хвилювало.

- От і добре. Я запитую для того, щоб бути певною, що ти вже здатна перебувати без мого нагляду. На всяк випадок, я тобі лишу імена деяких лікарів. Вони не придворні, не лікують місцевих багатіїв, але свою справу знають, наскільки це можливо.

- Коли ти маєш піти?

- Я повинна була піти багато часу назад. Оскільки не вийшло, від’їзд післязавтра. Усі члени братства вже відправилися у дорогу, мені очікує тільки Вард. Я йому дуже вдячна за це.

- Вибач, що змусила тебе змінити плани.

- У Артура ти попросила вибачення? - суворо спитала Тереза.

Голова Беатріс схилилася, сльози знову прийшли до неї вже невідомо вкотре.

- Ні…

- Чому?

- Я не встигла… нас перервали. У нього справи, я не змогла…

- Ти дуже його образила, Беатріс, - перебила подруга, - скажу тобі, як є. Артур ніколи мене не хвилював та не цікавив. Але навіть я помітила, наскільки йому боляче. Ти розумієш?

- Розумію, - Беатріс схлипнула, - що мені робити? Я готова день та ніч молити його о пробаченні.

- От і займися цим. Я залишаю тебе у переконанні, що тобі нудьгувати не доведеться.

Графиня не відповіла, не до кінця розуміючи, являються ці жорстокі слова насмішкою чи Тереза дійсно так думала.

Беатріс підняла голову, пильно подивилася на Терезу.

- Я обов’язково попрошу у нього вибачення, але знаю, що цього мало. Якщо він вирішить мене покарати, як це прийму.

- Він не стане тебе карати. За що у мене Артур викликає повагу, так це за те, що його почуття до тебе справжні. І чоловіче его відступає перед ніжністю і турботою про тебе. Він не відпустить тебе нікуди, частково заради себе, але у більшості заради тебе самої.

- Я не заслужила його, Тереза, - тихо промовила Беатріс, відчуваючи, що не здатна захищати себе.

- Можливо. З іншого боку, ти дуже старалася. Бути йому хорошою дружиною, вірною подругою життя. І, мабуть, не тільки твоя провина, що не впоралася.

Беатріс не знайшлася, що відповісти, але Тереза і не чекала на відповідь. У знахарки промайнула думка, що вже скоро усі ті пристрасті, що сталися у стінах величного маєтку більше не будуть її стосуватися.

Від усієї душі сподівалася, що Беатріс зуміє гідно пережити усі ті наслідки, що накликала на свою голову. За вчинки Артура, вона не дуже переживала, тому що була упевнена у його розумності та життєвому досвіді. Але подруга показала себе нездатною вести розмірене життя. Було б не так страшно, якби вона не звертала уваги на почуття інших. Графиня страждала, причому дуже сильно і це також хвилювало цілительку.

Беатріс допомогла Терезі скласти речі, що залишилися і які могли знадобитися їй у дорозі.

- У тебе гроші є? - тихо спитала вона її.

- Є, не хвилюйся.

- Одяг? Особливо теплий. Наближається осінь.

- Маю все необхідне. Зайвого не потрібно.

- Якщо у чомусь недостача, я можу…

- У мене все є, - вже нетерпляче промовила Тереза,  розуміючи, що турбота Беатріс про неї, починає дратувати. Тільки зараз цілителька зрозуміла, що їй дійсно важко лишити не тільки Беатріс, але і маєток, у котрому вона прожила кілька років. Те місце, де ніхто не заважав займатися дослідами, досягати поставлених цілей. Маєток вона могла назвати рідним домом, тут її любили більше, ніж могла, узагалі, розраховувати.