Розділ 50

- Тереза, про що ти говорила тоді? - голос Беатріс звучав вже достатньо бадьоро, оскільки з моменту їх останньої розмови пройшло чотири дні. Дівчина повільно, але вірно одужувала. Вона вже сама просила дати їй поїсти, рана більше не кровоточила, у сон не хилило так сильно.

- Тобто? - Тереза ретельно копирсалася голкою у шматку тканини. Більше нікому не довіряла чергувати біля  ліжка Беатріс, тому при свічах почала вишивати. Ця нудна робота, уночі, добре виручала, розганяючи сон.

- Про відповідальність в плані кохання, - нагадала Беатріс.

Сіроока дівчина відклала вишивку у сторону. Потім пильно подивилася на подругу, наче оцінювала, чи готова та до тієї розмови, яка рано чи пізно мала б статися. Зустрівшись з поглядом Беатріс, цілителька зрозуміла, що аристократка запитувала не заради цікавості. Запитувала, тому що сама хотіла поговорити про це. Тереза вирішила не відступати.

- Я говорила про те, що ти повинна забути Тіциуса.

Беатріс смикнулася, наче від невидимого удару. Не дивлячись на те, що десь, у глибині душі, очікувала цього, все одно виявилася не готова почути. Найгірше те, що навіть не знала, що відповісти.

- Що мені робити? - тихо спитала графиня.

- Я тобі тільки що сказала, - жорстко повторила Тереза, - послухай мене і забудь цього хлопця. Від цього виграють усі, у тому числі і він сам.

- Отже, ти знаєш? - спитала Беатріс, поглядаючи на букет квітів, що стояли у кришталевій вазі на столі біля вікна.

- Нащо ви зробили букет? Ви ж знаєте, що я не люблю, коли квіти зрізають. Це їх вбиває.

Деякий час обидві дівчини мовчали. Графиня переводила погляд на то подругу, то на букет свіжих квітів. Тереза промовила:

- Ці квіти передав Артур.

Блакитні очі Беатріс спалахнули, на вустах заграла усмішка. Це була її звичайна реакція при згадуванні імені коханого чоловіка. Тереза це помітила та похитала головою: все ж таки дивно було спостерігати подібне у тієї, котра любила чоловіка, і, все ж таки, зрадила йому. Здавалося, що це неможливо. Але це була реальність.

- Він вже повернувся? Я хочу побачити його, - юна аристократка зробила рух, збираючись встати з ліжка, але у неї не вийшло, оскільки вона була ще дуже слаба для такої активності.

- Я можу позвати його, - промовила Тереза, - він неодноразово запитував, чи можна до тебе зайти. Навіть дивно, що він з такою повагою відносився до моєї волі. Хоча справа тут в іншому. Він любить тебе і безумно боїться втратити. Тому, готовий на все, тільки б не нашкодити своїй дружині.

- Я знаю, - тихо промовила дівчина, прекрасно розуміючи натяк Терези.  

Цілителька вийшла з спальні, відправившись на пошуки власника маєтку. Вона не сказала графині, що Тіциус також знаходиться тут. Розуміла, що про таке краще промовчати, принаймні зараз.

Серце Беатріс заколотилося як безумне, ще до того, як чоловік увійшов до неї у спальню. Як і зазвичай, відчула його наближення та завмерла в очікуванні. На цей раз, окрім радості у серці відчувався страх. Вона могла ніколи більше чоловіка не побачити. У той це час не давало спокою відчуття провини.

Вона хотіла привітатися з чоловіком, але вийшов якийсь здавлений схлип. Тому просто простягнула свою білу, тонку руку до Артура, що сів поряд на краю ліжка. Той неймовірно обережно узяв її долоню у свою, підніс до вуст, торкнувся ними до ніжної шкіри. Його сині очі були красномовніші за будь які слова. Помітно, наскільки він знудьгувався по своїй дружині і які неймовірні страждання відчув, коли думав, що втратив її навіки.

- Як ти моя Беатріс? - тихо спитав граф.

- Ти поряд, і усе добре, - так само тихо відповіла молода жінка. Їй не вірилося, що він нарешті тут. Здається, вони не бачилися цілу вічність.

Якийсь час царювала тиша, подружжя просто насолоджувалися присутністю один одного. Беатріс не хотілося заговорювати першій. Вона узагалі, здається, забула про все на світі. Просто хотілося сидіти навпроти Артура, дивитися у його бездонні блакитні очі.

- Я радий, що з тобою усе в порядку, - промовив Артур, - адже я ледве не втратив тебе.

- Мені жаль, що я доставила стільки клопоту, - щиро промовила дівчина, - і дуже вдячна усім вам за допомогу. І тобі, і Терезі, та іншим слугам. Важко вам прийшлося, правда?

- Правда, - щиро відповів граф, - але найголовніше, що з тобою все добре. Я обов’язково винагороджу Терезу, чого б вона не забажала.

Молода дружина лише похитала головою. Вона знала прекрасно, що Тереза нічого не візьме. Пригадалося і те, що подруга збиралася йти, і розуміла, що тільки заради Беатріс, вона тут затрималася.

Між тим Артур турботливо продовжував стискати маленьку долоню дружину у своїх сильних пальцях. Потім, тихо, наче остерігаючись її налякати, але рішуче промовив.

- Беатріс, послухай, що я тобі зараз скажу. Віднині ти не будеш покидати межі маєтку без мого відому і дозволу, зрозуміла?

Графиня відкрила рота, але Рональд зробив знак, щоб вона мовчала:

- Саме дальнє, куди ти можеш виходити - наш сад. Але навіть туди я буду назначати тобі проводжаючого. Що стосується міста чи ще якихось дальніх походів, то це виключено. Подібне можливе тільки зі мною, коли у мене виходитиме.