Розділ 49

Пройшло ще кілька днів. Тереза отримала листа від Артура, що через дві доби, він буде вдома. Лист викликав на вустах суворої дівчини мимовільну посмішку. На цей раз граф не дуже затримався. Певно, його дійсно переслідувала тривога за дружину, як і почуття провини, що він не здатен був її вберегти.

Беатріс за цей час відчула себе трохи краще, навіть могла приймати рідку їжу. Хоча сидіти їй було дуже боляче. Синяки та подряпини на тілі трохи зійшли, рана на боку почала затягуватися. Але на Беатріс нахлинула дивна апатія, що могла бути викликана заслаблим станом, чи, похмурими думками, які переслідували її постійно. Вона наполегливо запитувала про чоловіка, поки Тереза не прикрикнула на неї. Тоді графиня на деякий час замовкла.

- Більше не хочу, - тихо сказала вона, проковтнувши четверту ложку рідкої вівсянки.

- Упевнена? - ласкаво спитала Тереза, - тобі потрібно набиратися сил.

Беатріс кивнула, потім запитала, боячись знову наштовхнутися на сувору догану.

- Артур хоча б раз заходив, доки я знаходилася без свідомості?

Цілителька піджала вуста, розуміючи, що Беатріс не заспокоїться, доки не отримає відповідь на свої питання.

- Беатріс, - Тереза з усіх сил намагалася надати своєму голову максимальну м’якість та лагідність, - Артура зараз немає у маєтку. Він поїхав.

- Тобто він ще не повертався з тієї подорожі? - у голосі графині почулася тривога, - але він повинен був вже повернутися.

- Він повернувся. І знову поїхав, - Тереза промовила це таким тоном, наче сама була винна у відсутності графа.

Беатріс безтямним поглядом подивилася перед собою, чим викликала тривогу у подруги. Та боялася, що тендітна дівчина почне плакати, а їй зараз були протипоказані будь які хвилювання.

Але графиня не розплакалася. Просто сиділа деякий час, стискуючи чашку з лікарняним напоєм. Потім промовила:

- Що ж… мабуть, у нього були важливі справи та привід, щоб поїхати зараз.

Дівчина сказала це якимось відчуженим тоном, наче завченим текстом. Але Терезі цього було достатньо. Боялася, що графиня спробує вередувати, чи ще, закотить істерику, одначе, спокійне обличчя Беатріс доводило зворотнє.

- Добре, що ти так спокійно на це реагуєш, люба.

Беатріс спробувала поставити посуд на столик, що стояв поряд із ліжком, але він висковзнув з послаблених пальців та впав на ліжко. Темна рідина залила білі простирадла, Беатріс прослідкувала за цим, наче побачила щось неймовірне.

- Нічого, - м’яко промовила Тереза, прибираючи посуд з ліжка, - зараз покличу горничну, вона змінить постіль. Думаю, вже дозволяється присутність інших людей.

- Я не маю права реагувати інакше, - тихо промовила Беатріс, наче тільки зараз відповідаючи на минулу репліку цілительки.

- Що ти хочеш цим сказати? - спитала її Тереза.

Беатріс уважно подивилася на свою доглядальницю. Її великі сині очі горіли неприродньо яскраво, до них вже почали підступати сльози.

- Ти не розумієш? Тереза скажи мені напряму: Артур вже все знає? Хто мене доставив сюди? Як так сталося, що я лишилася жива? Не міг мене сюди доставити Доріан, я впевнена у цьому.

- Дозволь, я відповідатиму на твої питання з кінця. Я не знаю, хто такий Доріан. Жива ти лишилася завдяки старанням усіх нас, зокрема того, хто приніс тебе сюди. Зробив це Тіциус. Артур про вас ще нічого не знає, одначе, певна, що підозрює. Думаю, саме ти повинна сказати йому про це. Хоча, можливо, буде краще, якщо ти будеш мовчати, і він так нічого і не дізнається. Тут мені важко щось відповісти.

- Де Тіциус? Що з ним?

Настала не дуже приємна хвилина для Терези. Вона розгубилася, не знала, що відповісти подрузі. Якщо скаже правду, Беатріс, скоріше за все, почне вимагати, щоб молодий чоловік прийшов сюди. А їй, ще не можна хвилюватися так сильно. Але це станеться, якщо зайде той, хто їй не байдужий.

Лишалося лише одне: збрехати. І хоча Терезі це дуже не подобалося, внаслідок не один раз відчувала провину за обман, але у ту секунду, вона вчинила, як вчинила.

- Я не знаю, де він. Він просто приніс тебе та пішов. Видимо боявся, що його звинуватять у подібному.

- Я повинна його знайти, подякувати хоча б… - почала Беатріс, але тут же її прекрасне обличчя спотворила непідробна гримаса болю.

- І мови бути не може, - Тереза повернула своєму голосу минулу суворість, - тобі ще мінімум днів десять потрібно відпочивати та не вставати з ліжка. Зрозуміла?

Беатріс кивнула, не тому що була згодна з подругою, а тому що не мала вибору. Подальшої розмови не вийшло, тому що зайшла горнична, котра повинна була забрати брудну постіль та постелити нову для графині.

Ще мінімум десять дні їй  тут лежати, очікуючи, доки хоча якась відповідь просочиться крізь темряву запитань. Вперше у маєтку чоловіка вона відчувала себе загубленою та безпорадною.

Як не дивно, у ту ніч заснула майже одразу. Снилося щось незрозуміле, хоча і відображаюче те, про що постійно думала. Образ Артура та Тіциуса змінювали один одного, але дівчина ніяк не могла зрозуміти сюжет сновидінь.