Розділ 45

Артур Рональд нервово ходив перед наглухо  закритими дверима, у їх спільну з Беатріс, спальню. Йому звеліли лишатися тут і ні в якому разі не заходити всередину. Артур підкорився. Якби такий наказ віддала сама королева, він не став би слухати, навіть якщо йому це коштувало голови. Але наказала Тереза, подруга Беатріс, котра ніколи особливо Артуру не подобалася, хоча б тому, що він її толком не знав. Одначе, зараз, тільки вона одна здатна врятувати його дружину. 

Артур повернувся у маєток кілька годин тому. Так сталося, що йому вдалося потрапити додому трохи раніше, ніж він планував. Тому, він хотів заглянути у маєток, побачитися з Беатріс та поїхати у столицю, для того, щоб надати звіт королівській владі, що наказ виконаний найкращим чином.

І що ж він побачив, коли зайшов до власного дому? Все було на місці, все прибрано ідеально. Але маєток виявився пустим. Точніше, слуги тут же висипали до нього, наче пташині зграї, але ж не на них він чекав. І коли господар спитав про дружину, на обличчях слуг відобразилася розгубленість. Ніхто не знав, де вона, правда, деякі порадили Артуру шукати її у спальні.

Рональд розізлився на ці слова. Можливо, причиною тому послугувала перевтома, але у його грудях спалахнула справжня лють. Він прекрасно знав, де шукати свою дружину у таких випадках. От тільки б вона ніколи не проігнорувала його прихід. Серцем би відчула, що чоловік повернувся, що він поряд, прагнула опинитися у його обіймах. Хоча, поки що, особливого хвилювання також не було, можливо, його кохана дійсно засиділася у своєї подруги, хоча раніше такого не бувало у його присутності.

Артур звелів викликати до себе Терезу, одначе, її також ніде не було. Артур особисто спустився у той таємний підвал, про який, хоча і знав, одначе, ніколи не заходив. Частково через байдужість, частково, тому що його попросила про це Беатріс. Але зараз він владно постукав, наказуючи Терезі вийти.

Ніхто не вийшов. З-під дверей не лилося світло свічки, за самими дверима не чулися голоси. Там дійсно нікого не було. Навіть якби Тереза затялася і відмовилася відкривати, Беатріс тут же виконала наказ, не вагаючись ні на  мить.

Подібні роздуми одночасно схвилювали та заспокоїли графа. Можливо, вони удвох кудись пішли? Відправилися збирати трави чи займатися іншими дівочими дурницями. Звісно, Артуру це не подобалося і також викликало тривогу, одначе, було спокійніше думати, що Беатріс знаходиться зараз у компанії своє подруги, дивної, але близької.

Граф вирішив трохи зачекати. Разом з тим, наказав повністю обшукати маєток та сад, де любила проводити час русоволоса дівчина. Кожну секунду він чекав, як йому донесуть, що графиня заснула у кріслі, чи вона сама спурхне йому на шию та скаже, що хотіла розіграти коханого і все.

Тривога зростала. Крапля за краплею падала важким свинцем на серце хороброго чоловіка, обпалюючи його. Йому не сиділося на місці, здається, що час зупинився і вічність посивіла. Нарешті, повернулася Тереза. Зіткнувшись із хазяїном дому, навіть вона трохи зніяковіла, що на тому, у буквальному сенсі «особи не було».

- Ви вже повернулися? - спитала вона.

Той подивився на неї вкрай пильно, наче бажаючи упевнитися, що Беатріс немає поряд і  зір його не обманює.

- Де Беатріс? - коротко спитав він.

На обличчі цілительки з’явилася така ж розгубленість.

- Вона не тут?

- Ні.

- Тоді не знаю, - Тереза запнулася, розуміючи, що хвилювання графа, передалося і їй також. Беатріс не було, причому мова йшла не про коротку відлучку, а про довгу відсутність. І це не передвіщало нічого доброго.

- Мене не було вдома. Беатріс нічого не говорила про те, що хоче кудись піти, - Тереза раптом зрозуміла, що справдовується, наче це вона в усьому винна. Але не спробувала змінити голос, тому що занадто ясно відчула, що тут є і її провина. Поки відчула смутно, наче у тумані, але з кожною миттю, сумління нагадувало про себе все більш чітко.

Цього Рональду було достатньо. Остання надія на те, що Беатріс сама повернеться додому, зруйнувалася. Лишалося одне: розпочати серйозні пошуки, залучивши кого тільки можливо.

Тереза спочатку повернулася у свій підвал, щоб скласти деякі речі, котрі принесла з чергової наради їх братства. І хоча зовнішнє здавалася зовсім спокійною і навіть байдужою, у душі все перевернулося. Вона підозрювала з чим пов’язана відсутність Беатріс, розуміла, чому так сталося. Зосереджена на власному житті, захоплена цілям, тим, що скоро піде, дівчина не приділила подрузі потрібної уваги тоді, коли їй це було найпотрібніше.

Її підозри справдилися. Коли Тіциус передав Беатріс у руки Артура, цілителька стояла не так далеко, щоб помітити хвилю суперництва, що виникла між молодими чоловіками. Поки що суперництво не було відчутним, вони ще самі не розуміли цього, одначе, вже знали, що їм доведеться зітнутися.

Зараз у всіх була одна-єдина турбота, котра не давала спокою не терпіла відстрочки. Турбота полягала у тому, щоб врятувати Беатріс. Тереза заприсягнулася, що прикладе усі зусилля і ніхто не завадить їй це зробити. Навіть Артур, котрий бажав знаходитися у кімнаті дружини кожну секунду. Одначе, знахарка звеліла йому забиратися, як і решті.

Те, що Рональд хотів покликати усіх відомих і кращих лікарів, Тереза із презирством проігнорувала. Хоча у глибині душі для неї лишалося загадкою, чому власник маєтку її послухав. Мабуть тому, що Тереза дала зрозуміти, що є надія врятувати русоволосу графиню, а Рональд більше за все боявся почути, що надії немає. І це йому могли сказати інші світила медицини.