Розділ 44

Тіциус вже третю годину підряд метався по готельному номеру, наче поранений звір у клітці. Хлопець усе зрозумів у той самий момент, коли прийшов до тями. Після опіума у нього боліла голова, але Тіциусу це скоріше додавало енергії, ніж тривожило.

Братів поряд не було і Тіциус точно знав, що сталося. Вони зараз були з нею і Тіциус готовий був бігти на край світу, щоб запобігти наслідкам зустрічі.

Як же хотілося вірити, що Доріан та Габріель не здатні заподіяти шкоду Беатріс. Вони не можуть зробити зле жінці, котра була дорожча за життя їх брату. Адже не могли!!!

Де їх шукати? Хлопець навіть не міг припустити, куди вони могли заманити русоволосу дівчину. Та й як вони могли це зробити? Беатріс у житті не піде на зустріч з ледве знайомою, для неї людиною, тим паче, чоловіком.

Якщо, все ж таки, пішла? Довірилася чи її обманом змусили прийти? І що потім? Її так легко образити, а Тіциус далеко, щоб захистити ту, котра потребує його. Що буде далі? Всі ці питання вихором носилися у голові Тіциуса.

Гірше за все, що він сам допустив дану ситуацію. Довірливо випив прокляте вино з рук Доріана. Повірив йому, але кому ж вірити, як не рідному братові?  Котрий так страшно зрадив його.

Нарешті, за дверима почувся шум. Тіциус хотів кинутися до дверей, одначе, наче паралізований, завмер на одному місці, не відриваючи запаленого погляду від них. Через кілька митей, двері відчинилися і у кімнату увійшли Габріель та Доріан.

Вони були не у кращій формі, у старшого брата тильна сторона долоні правої руки була у крові, а ліва щока порізана. На одягу виднілися плями крові, і, хоча з ран вона вже перестала йти, видовище викликало страх. Тіциус відчув, що його усього охоплює жах. Він кинувся до братів:

- Що сталося? Де ви були?

Габріель нічого не відповів, Доріан також. Тіциус повторив своє питання. Доріан із роздратуванням промовив:

- Ти не бачиш, що я поранений? Мені потрібно хоча б умитися для початку.

- Бачу. Де ти отримав ці рани?

Старший брат уважно подивився на середнього, і у останнього, від цього погляду стало не по собі. Погляд наче відповідав на його самі страшні здогадки.

- Тіциус, у мене буде до тебе прохання. Закінчуй свої інтрижки з багатими, вередливими особами. Це завершиться не дуже добре для усіх.

Тіциус відсахнувся, дихання перехопило. Його рука автоматично протягнута уперед, учепилася у плече Доріана.

- Що ви з нею зробили?

- Тіциус…

- Відповідайте!!! - карі очі хлопця запалали, у них з’явилося дещо гнівне.

Доріан різко скинув з себе руку брата:

- Ти не чув, що я сказав? Мені потрібно обробити рани. Я сходжу до однієї аптекарки, що живе неподалік. Ти і Габріель лишайтеся тут. Поговоримо пізніше.

Тіциуса затрусило. Він чітко розумів, що якщо погодиться на це «пізніше», то вже більше ніколи не побачить Беатріс. Відчував це своїм серцем, яке готово було кричати від горя.

- Скажи, хоча б де вона? Повернулася в маєток? Чи знаходиться в іншому місці? З нею все порядку? Доріане, я на колінах тебе молю, скажи мені про це, не мовчи!

Але Доріан все одно мовчав. На його вродливому обличчі вимальовувалася жорстока рішучість, упевненість у тому, що він вчиняє правильно, і що тільки таким чином можна вберегтися від покарання. Якщо він менше буде говорити про те, що сталося, то скоро вони про все забудуть.

- Я піду. Повернуся десь через годину чи через дві, - твердо промовив він, - будьте ласкаві, дочекайтеся мене. І не робіть дурниць. Габріель, це і до тебе відноситься.

З цими словами, він розвернувся та вийшов з приміщення. До світанку лишалося ще пару годин.

Наче нежива істота, Тіциус повернувся до Габріеля, котрий у цей час сидів на ліжку, не говорячи ні слова  і намагаючись не привертати до себе уваги. Середній брат підійшов до нього:

- Габріель…

- Я нічого не знаю, не запитуй мене, - швидко відповів юнак, мимохіть закриваючись від благального погляду Тіциуса.

- Габріель, я прошу тебе. Благаю!

Молодший з трійці подивився на того, хто готовий був стояти на колінах перед ним.

- Тіциус, послухай. Ніхто нічого не бачив і не знає. Якщо ми зуміємо промовчати, тоді можливо…

- Що ви з нею зробили?! - гримнув Тіциус, схопивши хлопця за плечі і добре стряхнувши.

- Тіциус, прошу тебе…

- Скажи, хоча б, де вона.

- Не можу. Я дав слово Доріану…

- Тобі я сам піду її шукати, - твердо промовив Тіциус, випускаючи Габріеля.

- Боюся, ти вже не встигнеш, - мимохіть зізнався молодший брат.

Повільно, наче у тумані, у якомусь п’яному чаді, Тіциус відступив. Страшна здогадка вразила його, перетворившись у ще більш жахливу упевненість. Він сів прямо на підлогу, на голі брудні дошки. Його бліде обличчя застигло наче маска. У великих, темно-карих очах блиснула волога. Далі дві сльози зірвалися та покотилися униз по щокам, лишивши дві блискучі доріжки. Рот трохи відкрився, наче молодий чоловік хотів закричати, але у нього не виходило це зробити.