Розділ 43

Знову їй не вдалося утекти далеко. Коли міцна рука у черговий раз обхопила зап’ясток, Беатріс здалося, що величезний павук затягує у гігантські тенета. Вже навіть не думаючи, що робить, дівчина повернулася та полоснула своєю невеликою зброєю по щоці переслідувача. Той, видавши якийсь не людський рик, випустив здобич.

 Дівчина рвонула уперед, але не врахувала біль у щиколотці. Сильно наступивши на ушкоджене місце, графиня закричала. Далі отримала поштовх у поясницю, впала обличчям униз на землю, випустивши кинджал, який тут же загубився серед рідкої трави та каміння.

Беатріс лежала нерухомо, хоча і не втратила свідомість. Тільки перевернулася обличчям догори, щоб зустріти власну участь. Здається, глибоко втомилася від тієї жорстокості, з якою довелося зіштовхнутися. Її широко розкриті очі стали ще більші від жаху який знаходився у її погляді. Дівчина не готова була померти, хоча десь і змирилася з таким можливим кінцем…

Доріан схилився над нею:

- Ну то що? Вже не бажаєш заперечувати? Скажи, що тобі боляче та страшно. Тоді я тебе, можливо, пожалію.

- Ні, - видихнула Беатріс.

Молодий чоловік схилився до неї ближче. Навіть зараз, у брудному та розірваному одязі, з розпатланим волоссям, уся в пилюці, ця неймовірна дівчина не стала менш привабливою, менш величною.

Доріану більше не хотілося її бити. Злість зникла, змінившись на почуття захоплення та бажання заволодіти. Гостро відчув, що за час, проведений з цим неземним створінням, він готовий заплатити високу ціну. І плювати на те, що вона була не згодна, тим гірше для неї.

Він жарко впився у її вуста і коли Беатріс вчепилася у його плечі, перехопивши її руки, з силою притиснув до землі. Цілував знову та знову, не звертаючи уваги на жалібні схлипування зі сторони жертви, котрі лише більше розпалювали. Потім впився у тонку шию дівчини, смутно вражаючись ніжності її шкіри, насолоджуючись тим, як Беатріс нервово тремтить усім тілом.

Однією рукою він провів по грудях аристократки, по її талії. Він бажав нарешті, зірвати прокляті спідниці, усю сукню розірвати на шмаття. Знищити усе, що приховувало від нього таку бажану плоть.

Беатріс тихо ридала, у неї вже не було сил на повноцінну істерику. Це були сльози сорому, відчаю та каяття. Знала, що одного разу доведеться відповідати за те, що вона насмілилася зрадити чоловіка, підвести його. І за те, що не здатна була відпустити Тіциуса.

Але наслідки виявилися занадто жахливими, вони були гірші за смерть, самих жорстоких катувань. Беатріс готова була піти на що завгодно, тільки б те, що творилося зараз, зникло і виявилося лише уявою.

- Прошу тебе, не потрібно.

Доріан не відповів, нарешті, дібравшись до поділу її сукні, спробував задерти його.

Графиня різко піднялася і з ненавистю плюнула в обличчя Доріана, чим знову викликала у нього лють.

- Заспокойся, шльондра! – крикнув він відважуючи дівчині кілька ударів і на цей раз змушуючи її втратити свідомість.

На його плече лягла чиясь рука:

- Припини, Доріане. Розраховуй сили, вона лише жінка. До того ж, знатна, а вони, як відомо, кволі.

Доріан різко піднявся і повернувся до Габріеля, який підійшов зовсім щойно.

- Що ти тут робиш? Я звелів тобі лишатися вдома і придивитися за Тіциусом.

- Він ще не приходив до тями. Я вирішив утримати тебе від страшного вчинка, і, як бачу, встиг вчасно.

Доріан з роздратуванням подивився на Габріеля:

- У чому ж мій страшний вчинок? Весь цей час Тіциус мав зв’язок з цією зухвалою поганню, а нас тримав у невідомості. Якби дізналися про їх зв’язок, то хто б постраждав? Кого б заарештували вартові? Чи просто пристрелили? Вже точно не її,  - він вказав на Беатріс, що лежала на землі та вже потроху приходила до тями.

- Згоден. Думаєш, що після такого тобі дозволять лишатися на свободі? Це дружина Артура Рональда. Він здатен знищити нас одним рухом. Ти цього хочеш?

Доріан єхидно посміхнувся:

- Та я вже і так далеко зайшов, мені втрачати нічого. Правда, не настільки далеко, як хотілося б, але якби ти не втрутився…

Габріель кілька митей мовчав. Його бліде обличчя окрасилося легким рум’янцем, коли уявив, щоб було б, якби прийшов трохи пізніше. Відчув жалість до тендітної, красивої дівчини, що зараз лежала у їх ніг, наче зламана лялька, зовсім беззахисна і така нещасна.

- Ти бажаєш помститися Тіциусу, чи не так?

- Бачу, ти став вже зовсім дорослим і не тільки фізично. Не очікував від тебе подібних питань.

- Тобто правда?

- Можливо.

-  Чому ж, Доріане? Тільки тому що Тіциус насмілився не ділитися своєю дівчиною з нами? А якщо він дійсно її покохав?

- Звідки такі роздуми? У твою пусту макітру подібного ніколи не приходило.

- Не приходило, - кивнув Габріель, - доки я не зустрів Неллі…

Юнак запнувся, не бажаючи вплутувати ім’я дівчини, яка була йому не байдужа.

- Свою Неллі можеш лишити собі, - Доріан промовив це трохи не з відразою, що образило Габріеля, але він стримався. Зараз для нього було важливим спробувати врятувати ту, котру любив його середній брат. Крім того, він сподівався, що якщо вони відпустять Беатріс, то вдасться умовити дівчину мовчати про все, що сталося. Габріель був певен, що заради Тіциуса вона піде на таку угоду.