Розділ 42

Юна графиня забилася у його руках, відчуваючи, як у душі виникає паніка, наче гострий біль. Відповідно вчепившись у плечі хлопця, намагалася відштовхнути його. Нарешті, випручавшись, зуміла вирватися та відскочити. Вже не надаючи собі звіту, що робить, ринулася уперед, намагаючись утекти від того, що сталося тільки що.

У темряві не зуміла розібрати дороги, і спіткнувшись об щось, впала на землю. В області щиколотки відчула біль, поки ще не дуже явний, але погрожуючий стати більшим з кожною хвилиною.

Доріан у кілька кроків опинився поряд. Нахилившись, рішуче запустив праву руку у розкішне русяве волосся, що у безладі розметалося, густим килимом устилаючи землю.

Беатріс скрикнула від болю, коли, тримаючи її за волосся, хлопець ривком змусив устати. На її миловидному обличчі були помітні дві мокрі доріжки, що блищали при світлі місяця і залишені недавніми  сльозами.

- Це ти даремно, - холодно промовив Доріан, - не виводь мене з себе. Я можу бути дуже грубим. Якщо розізлюся, ти потім навряд чи зможеш ходити. Не кажучи вже про те, що не отримаєш жодного задоволення.

- Відпусти, будь ласка, - промовила дівчина, - я прошу тебе.

- Справді? - він жорстко повернув до себе обличчя прекрасного створіння, - відпущу, якщо ти попрохаєш мене інакше.

Він потягнувся до вуст полонянки. Знову відчувши на своїх вустах дотик чужого, для неї, чоловіка, дівчина відчула, як її захоплює лють.

- Відпусти мене, покидьку! - крикнула вона, - інакше…

Сама не знаючи, що творить, зуміла впитися зубами у руку хлопця. Той охнув, скоріше більш від несподіванки, ніж від болю, і трохи послабив хватку. Беатріс, скориставшись цим, звільнилася та знову спробувала втекти.

Не встигла зробити і кілька кроків, як Доріан наздогнав її, схопив за плече, розвернув до себе. У наступну мить, наніс дівчини удар по обличчю, відкидаючи її до скелястої стіни. Графиня, вдарившись плечем та скронею об камінь, повільно сповзла униз, відчуваючи, як свідомість мутиться, а зір починає меркнути. Ні, їй не можна втрачати свідомість. Або втратити і більше ніколи не приходити до тями.

Вона спробувала піднятися, але старший брат Тіциуса її випередив. Підійшовши до неї, намертво обхопив зап’ястки слабкої дівчини, змусив піднятися, міцно притискаючи до стіни, не відпускаючи.

Тим часом, хмари на небі розсіялися, місяць зумів вийти на свободу та освітити ту картину, що розкинулася подалі від людських очей.

Доріан усім тілом притиснувся до тіла Беатріс. Її тендітна постать тремтіла, серце колотилося як безумне, і він це все відчував. Відчував та насолоджувався становищем того, хто збирався підкорити ніжну істоту, раніше для нього недоступну. Він не зводив очей з дівчини.

По підборіддю Беатріс стікала тоненька цівка крові. Видимо, вона з’явилася після того, як хлопець, не розрахувавши сили, вдарив цю пестунку.

У розкішному волоссі застрягло засохле листя, сукня забруднена пилом, плащ трохи зсунувся набік. Беатріс наче сяяла на тлі сірої стіни, вражаючи своїм зовнішнім виглядом, заворожуючи та не дозволяючи відвести від неї захопленого погляду. Доріан вбирав у себе чарівний образ, йому здавалося, що він починає втрачати розум. Ця жінка не просто подобалася, вона п’янила, наче витримане вино.

Цівка крові… вона не псувала її обличчя, скоріше надавала беззахисності, підтверджувала те, наскільки ця істота тендітна та ранима. До дівчини навіть торкнутися страшно, здається, що, один необережний рух і вона розіб’ється як порцелянова лялька чи дорогий кришталь.

Доріан знову наблизив своє обличчя до обличчя дівчини. Впився у її вуста, насолоджуючись забороненим контактом, відчуваючи, як тендітна постать тремтить, зап’ястки у його руках намагаються вивернутися.

Відчувалося божевільне небажання красуні бути з ним, і це одночасно приваблювало та зачіпало самолюбство. Вона обрала не його, а Тіциуса, і тільки за це варто було змусили її пошкодувати про зустріч.

Раптом Доріан закричав від болю, коли Беатріс вчепилася у його нижню губу. Наче вовчиця, із жорстокістю намагалася розірвали м’яку плоть. Скориставшись тим, що хлопець відволікся, вона своїми тонкими пальцями стиснула горло суперника та нанесла йому удар у живіт. І коли той зігнувся, схопившись за місце удару, нарешті вирвалася та кинулася бігти. Сама не очікувала, що зможе нанести такий удар, котрий був, скоріше, не сильний, а відчайдушний.

Швидко побігти не вдалося, постраждала щиколотка дала про себе знати. Беатріс, зціпивши зуби, намагалася не застогнати від болю, вперто продовжувала спробу втечи. Одначе, через кілька секунд відчула, як чиясь сильна рука вчепилася їй у комір, стискаючи тканину плаща. «Він тримає мене за плащ! За плащ, дякувати небесам», - думки блискавкою металися у голові Беатріс. Її рука рвонула до коміра, ослабила зав’язки і дівчина ринулася уперед, лишивши у руках нападника свою накидку.

Доріан, обігнавши дівчину, змусив на мить зупинитися. Наніс їй ляпас, і Беатріс, навіть не скрикнувши, відлетіла у сторону на кілька кроків. Впала на землю і її коричнева сукня практично злилася із землею, на котрій лежала дівчина. Права рука, вдарившись об голий камінь, заболіла.

Молодий чоловік підійшов до неї впритул та пнув ногою.

- Ну як тобі валятися на землі? Мабуть не так зручно, як на графському ліжку, чи не так? Тобі там більше подобалося з чоловіком чи з Тіциусом?