Розділ 41

Ніч видалася похмурою та вітряною. Збитковий місяць ховався за темно-сірими хмарами, та знову з’являвся.

Беатріс стало неймовірно страшно знаходитися тут на самоті. Поки вона сюди дібралася, то трохи не заблукала. Пару разів виникало бажання повернутися додому, але дівчина наполегливо проганяла ці думки.

Серце юної графині то починало безумно калатати, то стискувалося, наче готове було зупинитися. Тривога не давала спокою, і їй хотілося як можна скоріше дібратися до Тіциуса.

Сильніше закуталася у свій плащ, відчуваючи нічну прохолоду. Боялася, що її хтось побачить, не дивлячись на те, що сюди навряд чи міг хтось прийти, тим більш уночі.

Нарешті, Беатріс досягла до умовленого місця. Притискаючи до грудей дорогоцінного листа, вийшла на невелику галявину, що добре освітлювалася, коли місяць показувався з-за хмар. Уважно обвела поглядом простір навкруги, але нікого не помітила. Чому Тіциус спізнюється? Заблукав? Чи з ним щось сталося? У прекрасних очах аристократки виступили сльози страху за себе, і хвилювання за Тіциуса. Вона вже так втомилася від невідомості, що готова  була прийняти будь яку істину.

Від скелі, що у темряві здавалася чорною, відділилася чиясь постать. Струнка, висока, статна, вона мала належати Тіциусу. Але це був не він. Беатріс відчула серцем, миттєво визначаючи присутність Артура чи Тіциуса поряд із собою. Тут їх не було. Був той, кого вона знала, але не бажала зустріти.  

Беатріс не відала, як їй вчинити. Присутність чужої, для неї, людини, вселило у неї такий жах, що графиня готова була втратити свідомість. І тільки розуміючи, наскільки це буде недоречно, не зробила цього. Наче паралізована дивилася, як темна постать наближалася до неї…

Хоча минуло кілька митей, поки незнайомець наблизився до дівчини, їй здалося, що пройшла вічність. І лише коли він простягнув руку для того, щоб торкнутися обличчя графині, та, наче прокинувшись, розвернулася та кинулася геть. Але тут же була вхоплена за руку.

- Вже йдеш? Так швидко?

Беатріс обернулася, ривком звільнила руку. Перед нею стояв Доріан, викликаючи все більшу тривогу. Знатна жінка, опинилася серед практично незнайомої їй місцевості, зовсім сама. Прийшла сюди по добрій волі. Але вона ж прийшла не до нього, до іншого.

Тим часом, Доріан зняв капюшон, його обличчя заливало місячне сяйво. І не дивлячись на те, що обличчя було вродливим, схоже на вигляд Тіциуса, у Беатріс воно не викликало жодної доброї думки.

- Де Тіциус? - спитала вона.

- В іншому місці, - ухилився від прямої відповіді співрозмовник, пильно дивлячись на Беатріс, ловлячи поглядом її страх.

Одначе, страх за себе пройшов, графиня витонченим рухом сильніше закрилася плащем та надала собі байдужого вигляду.

- Що ви тут робите, Доріан? Здається, не ви назначили мені зустріч.

- Саме я, - кивнув молодий чоловік.

- Але… почерк Тіциуса, - розгублено промовила Беатріс, - я б не переплутала його ні з чим іншим.

Доріан розсміявся:

- Яка ти дурна! Почерк можна підробити. Достатньо узяти на пробу кілька рядків, що були написані тією людиною. Тіциус береже велику кількість романтичних листів від тебе. Довелося трохи пошукати у його речах, але я знайшов те, що треба.

- Адже… - Беатріс запнулася, не знаючи, що сказати. Спочатку, подумки хотіла дорікнути Тіциусу за те, що зберіг ті записки, що вони писали один одному. Але і Беатріс мала кілька особливо теплих листів від нього, тому не здатна похвалитися більшою передбачливістю.

Треба було щось робити. Цей хлопець, видимо, незлюбив її з першого погляду, і навіщось прийшов сюди. Більше за все графиню цікавило, чи знав про це Тіциус чи залишався у невідомості.

- Я ще раз запитую, що з Тіциусом. І вимагаю відповіді, - достатньо владно промовила молода жінка.

У великих очах Доріана загорілися недобрі вогні.

- Ти насмілюєшся вимагати, великосвітська погань? Після того, як звела з розуму мого брата? Зізнайся, ти грала ним, використовуючи як запасний варіант. До речі, твій чоловік про це знає? Його ж звуть Артур Рональд, чи не так?

- Вас це не стосується, - Беатріс відчула, як страх, що її покинув, повертається.

- Мене це стосується у першу чергу. Мені все одно, під кого стелиться високородна графиня. Одначе, коли мала нещастя зробити це з моїм братом, доведеться за подібне заплатити.

- То що вам потрібно?

- Дещо обговорити, леді. Я знав, що ти не відгукнешся на моє особисте запрошення, довелося використати лист Тіциуса. Як я вже казав, їх у нього багато. Дивно, що він їх зберігає давно пора викинути той мотлох.

- Що з Тіциусом? Де він? - утретє спитала Беатріс.

- За нього не хвилюйся. Почуває себе прекрасно, с тих пір, як позбавився такої як ти.

- Ти брешеш! - крикнула Беатріс.

- Як голосно сказано!

Хлопець почав ходити навкруги дівчини. Беатріс напружено слідкувала за ним. Одначе, Доріан не поспішав.

Беатріс також намагалася поводити себе спокійно. Вона ще не до кінця усвідомлювала, що від Доріана може бути небезпека. Вірила, що брат Тіциуса не здатен нашкодити їй. Все ж таки, вона була знатною жінкою, а він звичайною людиною. Напевне, не насмілиться зробити щось погане дружині Рональда. Можливо, йому просто потрібні гроші?