Розділ 40

Беатріс, знаходячись у своїй кімнаті, знову та знову нагадувала собі, що має підготуватися до приїзду чоловіка. Намагалася відволіктися від думок, які не залишали її у спокої. Це вже була, свого роду, розплата.

- Пані, мені можна сьогодні відлучитися? - почувся молодий голос, дзвінкий, наче шум літнього дощу.

- Що?! - Беатріс наче прокинулася, і подивилася на ту, що її відволікла.

- Я можу сьогодні ненадовго піти з маєтку?

Перед Беатріс стояла Неллі, привітно усміхаючись. І від цієї усмішки, наївно та милої, яка розцвіла на свіжому, повнуватому обличчі, навкруги все наче залило світлом.

- Звісно, можеш, - усміхнулася у відповідь графиня, - в тебе справи у місті?

- Майже, - хихикнула Неллі, - хотілося з деким побачитися.

- Можеш йти, як тільки скінчиш розкладати серветки, - милостиво кивнула Беатріс.

- Велике спасибі. Яка  ви добра, - відповіла юна служниця, і тут же умчалася до своєї роботи, забувши поклонитися графині.

Беатріс цього не помітила. Відчула добру заздрість до милої служниці. Вона могла бути щасливою, нікого не обманюючи. Чому ж у неї, більш багатої та знатної жінки так не виходило?

Графиня знову спробувала відволіктися, і тут її погляд впав на стіл, устелений білосніжними серветками. Можливо, саме тому, вона не одразу помітила такий же білий лист паперу, котрий лежав серед них.

Серце заколотилося як безумне, тому що вона вже зрозуміла, що це. Звичайний клаптик паперу, але він міг бути лише від однієї людини, від Тіциуса. Схопила записку і одразу ж сховала у рукав. Відавши останні розпорядження, швидко направилася до себе.

Надійно закривши за собою двері, практично впала у крісло. Чому не наважувалася одразу прочитати лист, наче боялась чогось неймовірного. Того, що покладе кінець її, з Тіциусом, зустрічам.

Нарешті, тремтячими руками, дівчина розгорнула дорогоцінний лист. Причому не зуміла прочитати його з першого разу, довелося перечитати ще раз. Тіциус назначав їй побачення, але не на їх звичайному місці, а зовсім у протилежній стороні від нього.

Беатріс не здатна була відмовитися від зустрічі. Вона не знала, нащо і чому, що скаже Тіциусу, але усім серцем бажала його побачити, торкнутися його.

Він звав її у сутінках, майже уночі, але дівчину це не здивувало, вони часто зустрічалися саме у нічний час, адже їх кохання було брехливим для іншого світу. Мабуть, тільки для них одних це кохання мало значення і тільки вони вірили у нього.

Тільки б дочекатися умовленого часу, піти до нього, побачити, торкнутися. Довести йому і собі, що щире кохання варте того, щоб піти на ризик, навіть якщо він не виправданий. Вона обов’язково повернеться до світанку, щоб зустріти Артура.

Тіциус сидів на ліжку, вже втретє перераховуючи дзвінки монети, що належали на ковдрі. Чому він так робив, точно сказати не міг. Можливо, тому що вірив, що якщо порахує у черговий раз, то їх чарівним чином стане більше. Але чуда не траплялося, їх було рівно стільки, скільки першого разу. Ще він дуже бажав відволіктися…

Відволік його шум ззовні, і через пару митей до нього підійшли його брати. Вони обидва перебували у гарному настрої, у руках Доріан тримав досить велику пляшку з вином. Першим наміром Тіциуса було відмовитися від вина, перш ніж його запропонували, одначе, тут же зрозумів, що насправді, не проти випити.

Він так рідко дозволяв собі щось подібне, вважаючи, що з них трьох саме йому треба мати тверезу голову. Задля того, щоб прийти на допомогу тим, хто потребував. Раніше, це було виключно його брати, за останній час, головною причиною, стала Беатріс.

Як і слідувало очікувати, Доріан та Габріель підійшли до Тіциуса та поставили пляшку на вбогий стіл.

- Ну що? Пропустимо по склянці? - весело промовив Доріан, розливаючи ігристе вино по стаканам, що приніс із собою Габріель.

Тіциус мовчав, роздумуючи, давати собі слабину, чи не потрібно. Доріан це помітив:

- У чому справа, брате? Не хочеш пити з нами? У тебе подібного ніколи не спостерігалось. Чи все змінилося з того моменту, як ти підняв руку на рідну людину?

- Ні, що ти, - швидко відповів середній з братів, - із задоволенням вип’ю.

Для того, щоб довести цим двом, що всі непорозуміння лишилися у минулому, Тіциус швидко підніс склянку до вуст і осушив її у три ковтка. Зробив він це, не без задоволення, тому що напій виявився чудовим. Молодий чоловік не втримався від запитання:

- Де  ви узяли таке добре вино?

- Це у Габріеля спитай, - підморгнув Доріан, - думаю, що наш молодшенький знайшов для себе подружку більш постійну,  і вона має доступ до погребів багатіїв.

- Доріане, - з докором промовив останній, даруючи не дуже привітний погляд старшому братові.

- Ну вибач, приятелю, - хмикнув той, - видимо, вона для тебе важить дещо більше, ніж усі ті дівиці, з котрими ти звик проводити час.

- Поки не планую продовжувати подібне, - серйозно відповів Габріель і замовк, видимо, більше не бажаючи говорити на цю тему.

- Справді? - зацікавився Тіциус, - у тебе з’явилася кохана?