Розділ 37

Сильна рука Доріана схопила її за плече. Дівчина, не знаючи, що робити, смикнулася уперед. Тонка матерія у коміра затріщала, розриваючись, оголюючи частину тіла. Беатріс гарячково утримала тканину, не дозволяючи їй сповзти.

Удар відкинув Доріана від Беатріс, і між ними стіною став Тіциус. Його великі, карі очі палали таким вогнем, якого важко було уявити від нього. Особливо, у сторону рідних братів.

Доріан, відлетівши на пару кроків, упав на землю. Кілька митей, він не міг прийти до тями, смутно, намагаючи роздивитися постать, що стояла над ним.

- Не смій торкатися до неї, покидьку, - почулося зверху і голос звучав страшно.

Габріель закляк. Він не очікував, що їх тихоня-брат так вчинить. І, головне, через кого? Через якусь знатну шльондру?

Беатріс не знала, як вчинити. Першим її наміром було кинутися уперед, стати між ними, благати перестати. Але вона наче приросла до того місця, на якому стояла.

Між тим, Доріан все ще не вірив в те, що сталося. Тіциус його вдарив? Тіциус? Його? Вдарив старшого брати, який був для двох останніх авторитетом?

Старший брат піднявся, його великі очі спалахнули поки ще контролюючою люттю. Він мовчав і середній брат прийняв це як спробу загладити ситуацію, уникнути подальшого конфлікту. Голос останнього прозвучав майже лагідно.

- Доріане, піднімайся. Підемо додому. Ми все обговоримо, - він простягнув руку  старшому братові, сподіваючись на те, що тема вичерпана. Сподіваючись, і в той же час, відчуваючи, що це не так.

Так і сталося. Із злістю, хлопець вдарив по простягнутій руці Тіциуса.

- Ти ще мені говориш таке? Насмілюєшся простягати руку, після того, як цією ж рукою вдарив? Я бачу, братику, настав той момент, коли ти проміняв нас на дурну, багату ляльку. Що ж, очікуване…

Він не договорив, тому що Тіциус вчепився в одяг Доріана. У його темних очах знову загорілася злість та уражена гордість.

- Я велів тобі обирати слова, Доріане. Якщо не бажаєш поплатися за це. Вдруге я вдарю сильніше.

Старший брат відкинув від себе руки суперника:

- Ти певен, що вийде? Ти - нікчема, Тіциус. Треба було давно вказати тобі твоє місце.

- І хто ж мені   його покаже? - насмішкувато простягнув той, - чи не ти? Ти-любитель гулящих дівок! Невдаха, не здатний нести відповідальність за власне життя. Марна істота, яка…

Промова молодого чоловіка обірвалася, коли на його обличчя обрушився удар зі сторони Доріана. Тіциус впав на землю, але швидко зорієнтувався і майже одразу ж скочив на ноги. Цей взаємно отриманий удар послугував спалахом між братами. Тільки зараз обидва відчули, що у них давно накипіло те, що вони бажали виговорити один одному.

Через секунду вони зчепилися, наносячи один одному удари, далеко не безпечні. У цій бійці виливалося все те роздратування, що накопичувалося роками.

- Тіциус, - Беатріс кинулася уперед не знаючи, що робити. Вона ж їх не розніме. Дівчина смертельно боялася за Тіциуса. Було боляче бачити, як через неї зчепилися дві близькі людини.

Габріель схопив її за руку, різко притягнув назад. 

- Не втручайся. Ти чудово їх стравила, крихітко. Можеш бути задоволена собою.

- Прошу, розніми їх, - благала юна графиня, - вони ж скалічать один одного. Постраждають. Тіциус постраждає.

Габріель не відповів, продовжуючи тримати руку Беатріс. Його хватка посилилася, тонка долоня дівчини повністю потонула у його руці. Дівчина смикнулася:

- Мені боляче. Не потрібно.

Очі юнака стали темніші, на вуста заграла недобра посмішка. Беатріс це помітила.

- Відпусти. Прошу тебе, - голос тремтів, намагалася говорити твердо, але у неї не виходило. Було настільки страшно та тривожно, що вона була близька до втрати свідомості. Не можна зрозуміти, що її ще тримає у реальності.

Другою рукою молодий чоловік провів по густому волоссю молодої жінки, запускаючи пальці у пасма, насолоджуючись її м’якістю. Потім вказівним пальцем провів по вилиці Беатріс. Та смикнулася:

- Не торкайся мене.

- Стули рота. Тобі мало того, що ти накоїла? - голос Габріеля звучав безжально, - не бажаєш покаятися?

- Та відпусти! - Беатріс готова була кричати, піти на все що завгодно, тільки б вирватися з хватки наполегливого хлопця.

- Габріель, відпусти її, - почувся голос зі сторони. Він звучав настільки владно та нетипово для кожного з трьох братів, що Беатріс та Габріель не одразу його упізнали.

Перед ними стояв Тіциус. В двох кроках від нього лежав на землі Доріан. Через палку розмову, графиня та  молодший з братів, не помітили, як бійка завершилася.

- Що… ти з ним зробив? - майже закричав Габріель, з непідробним жахом дивлячись на лежачого непорушно старшого брата.

- Я не вбив його, якщо ти про це питаєш? - холодно відповів той, - але головою приклав добренько. І таке ж з тобою зроблю, якщо ти її не відпустиш.

Габріель трохи не з відразою відпустив Беатріс та кинувся до Доріана.