Розділ 36

Між тим, Тіциус вже впорався із потрясінням і відчув роздратування. От чого вони сюди притяглися? Невже він не може мати щось особисте, те чим не доведеться ділитися із своїми братами?

- Та як ви тут опинилися? - вражено промовив Тіциус, - я, здається, сказав… та я нічого не казав вам.

- Саме так, - різко та незадоволено промовив Доріан, - ти нічого не сказав, хоча постійно дорікаєш нам, що ми маємо від тебе таємниці.

- І на вас це діє? - потиснув плечима середній брат, - у мене є особисте життя, і воно вас не стосується.

- Досить! Ти вже достатньо нагулявся зі своєю подружкою. Тепер наша черга. Відійди у сторону.

Він вкрай безцеремонно схопив Тіциуса за плече і майже відкинув у сторону. Перед ним, при місячному світлі, предстала постать Беатріс. Причому її русяве волоссі сяяло наче чисте золото. Мимохіть, Доріан навіть відсахнувся, не зовсім вірячи у те, що перед ним звичайна смертна. Він упізнав цю дівчину, яку бачив лише двічі, але не думав, що вона дійсно подруга Тіциуса. На якийсь момент навіть забув, що хотів сказати. Одначе, Габріель змовчати не зміг.

- Яка вона красуня! Тіциус, де ти знайшов її?

- Мені також цікаво, - промовив старший брат.

Беатріс, котра розгубилася від усієї цієї ситуації, розсердилася. Про неї говорили, наче про якусь річ. Та хто вони такі, ці хлопчиськи? Поставити їх на місце, от і все.

- Ніхто мене ніде не знаходив, - твердо промовила вона, - узагалі, мені пора.

Вона зробила рух, бажаючи піти, але Доріан безцеремонно схопив її за руку.

- Постій… - він не договорив, тому що його руку перехопив Тіциус, не дозволяючи йому утримувати дівчину.

- Доріан, не потрібно. Вона ні з ким з вами розмовляти не буде. Їй дійсно пора йти, я проведу. Ви повертайтеся до себе, вдома поговоримо…

Він не договорив, тому що Доріан грубо відштовхнув його. У великих очах старшого брата поки що не було злості, але було нетерпіння.

- Постривай. Ви дивне місце обрали для зустрічей. Адже я пам’ятаю, у якому борделі ти працюєш.

Беатріс настільки різко повернулася до співрозмовника, що її спідниці заметлялися. У блакитних очах спалахнули іскри, рожеві вуста скривилися чи то від образи, чи то від злості. Але графиня зуміла впоратися із почуттями.

- Послухай, я не працюю у борделі. Тепер і я тебе пригадала. Тому пробачаю твої слова. Так сталося, що я там опинилися не по своїй волі, зовсім випадково. Більше мене там ніхто ніколи не бачив і не побачить.

- Звісно, - хмикнув Доріан, - я туди більше не ходив, тому і не бачив.

- Доріане, досить, - схвильовано промовив Тіциус, - ти ж чув відповідь, чи не так?

- Нащо сваритися? - втрутився Габріель. Безцеремонно він підняв голову Беатріс за підборіддя, милуючись ідеальними рисами обличчя графині, - як щодо того, щоб сходити кудись усім разом?

Беатріс вдарила його по руці, у голосі ясно почулася лють:

- Не зачіпай мене! Інакше… - дівчина хотіла додати «покличу вартових», але запнулася, розуміючи, що дана погроза прозвучить недоречно

Молодий чоловік відсмикнув руку, у його очах з’явилося непорозуміння, видимо, він не очікував такої агресії від тендітного створіння.

- Нічого собі! Ти прямо, як дика кішка.

- Ти ще не про таке дізнаєшся, якщо… - голос Беатріс намагався звучати погрозливо, але там був лише страх. Їй дійсно стало страшно, юне створіння ніяк не могло передбачити, що опиниться у такій ситуації. І хоча нічого жахливого, поки що не сталося, була певна, що станеться. Нехай не зараз, але скоро.

- Беатріс, ходімо, я проводжу тебе, - Тіциус рішуче узяв кохану за руку.

- Куди ви зібралися? - спитав Доріан, - адже ми можемо скласти компанію.

- Ні, не можете, - вже різко промовив середній брат, - Доріан, Габріель, я вас благаю, вертайтеся додому. Я повернуся і ми все обсудимо.

- Що тут обговорювати? – несподівано серйозно промовив Габріель, - її звуть Беатріс? Наскільки знаю, точно так звуть дружину графа Рональда. Я її ніколи не бачив, але чув про неї. Більшість рис її зовнішності співпадають з того, що мені розповідали.

- Не має значення, - почав Тіциус, але Доріан його перебив.

- Ще як має. Отже, ти вже довгий час розважаєшся зі знатною красунею, дружиною самого Артура Рональда. До речі, він знає про це?

Русоволоса дівчин відчула, що у неї підгинаються коліна від страху та відчуття гіркої правди.

- Це тебе не стосується, - ще раз повторив Тіциус. Беатріс мовчала, дивлячись перед собою.

Між тим, Тіциус ще сподівався залагодити справу мирно. Він те не, що боявся своїх братів, одначе знав, що вони можуть бути дуже настирливими. Не завжди розуміли те, що існує певна межа, котру не можна переступати.

- Послухайте, - сказав Тіциус, - давайте зробимо так, - я відведу Беатріс додому, а потім ми сядемо та все обговоримо.

- Ми обсудимо все зараз, - твердо промовив Доріан, - наскільки я пам’ятаю, у нас ніколи не було секретів один від одного. Та що ж змінилося, Тіциус? Чому ти приховував від нас ту, що мала б належати нам усім?