Розділ 35

- Тіциус, я пригадав, де бачив цю красуню, - весело примовив Доріан, присаджуючись на стілець навпроти середнього брата.

Вони знаходилися удвох. Габріель, який майже повністю одужав, відправився шукати нових пригод, і старші брати ніяк не зуміли йому завадити.

Тіциус швидко підняв голову. За цей день він смертельно втомився на роботі, але при згадуванні «красуні» моментально ожив.

- І де ж, - награно байдуже спитав він.

- У борделі. Пам’ятаєш той випадок, коли ти не побажав туди піти, так ми з Габріелем, самі завернули? От там я її і помітив.

- Я радий, що ти пригадав, - трохи посміхнувшись, промовив співрозмовник Доріана. На душі відчувалася невелика тривога, котра посилювалася з кожною миттю. Йому узагалі не подобалося, що про його кохану знають брати.

- Тоді ще здивувався. Мовляв така красуня і тут. Не те що, шльондри не красиві, вони гроші на своїй зовнішності заробляють, але ця… Вона неперевершена, незбагненна. І я не вірю, що вона працює у борделі.

- Вона там і не працює, - тихо відповів Тіциус, - Доріан, чому тебе вона цікавить?

- А ти не здогадуєшся? - хмикнув старший брат, - я ніколи не бачив таких красунь. І заради того, щоб з нею познайомитися, я б пішов на багато чого. І ось нещодавно, я побачив її у нас в номері. Нащо ти її сюди приводив? З якими намірами? Чи збираєшся привести ще?

- Ні. Не збираюся, - холодно відповів Тіциус. - ані ти, ані Габріель, її більше не побачите.

- Це чому? Занадто дорого коштує? - засміявся той.

- Не тому!!! Досить про це, - різко відповів Тіциус, - розмова скінчена.

Він із роздратуванням відштовхнув стілець, на котрому сидів, і вийшов у сусіднє приміщення. Розумів, що цим видає власну небайдужість до графині, але нічого не здатен був зробити. Не міг дозволити говорити таке про жінку, котру любив більше за життя. І з котрою у нього не було шансів на спільне майбутнє.

Достатньо було помітити, як на Беатріс дивився Доріан, і йому самому стало не по собі.  Подумки заприсягнувся, щоб більше подібних зустрічей не буде.

Тіциус вирішив прогулятися. Повільними кроками, наче заворожений пішов до лісу, де у нього з коханою часто ставалися зустрічі. Хоча, за останній час, вони траплялися рідко. Вже довго він не бачив Беатріс, тому і ходив сам не свій.

Він підійшов до того місця, де вперше зустрів дівчину, прийнявши за чарівне видіння. Щось приваблювало його до того каменю, де вони лишали записки, назначаючи побачення. Невідомий голос, голос його серця підказував, що як раз там лежить щось для нього.

Там дійсно лежав лист, в якому було написано послання. Тим витонченим почерком, котрий він би упізнав серед тисячі інших. У листі говорилося про те, що графиня буде чекати його через дві доби тут.

Молодий чоловік усміхнувся та мимохіть притиснув записку до серця. Він знав, що її доведеться знищити (вони завжди намагалися так робити, щоб не лишати слідів та зайвий раз не спокушати долю), але цього разу, чомусь не поспішав з цим.

Беатріс запросила його на побачення. З якою метою? Просто хотіла побачитися, чи сказати, що їм більше не потрібно ходити на такі побачення? Тіциус вирішив, що подумає над цим пізніше. Зараз він просто вирішив чекати тієї хвилини, коли знову зустріне свою кохану.

Беатріс сиділа у фонтана, стискуючи у руці лист від чоловіка. Там говорилось про те, що через тиждень він повернеться додому. У строках було стільки ніжності та теплоти що навіть дивно, як це все умістилося в такому короткому змісті. Хоча, можливо, графині це тільки здавалося. Коли Артура не було поряд, вона нудьгувала і будь яке нагадування про нього, викликало трохи не фанатичне захоплення.

Графиня написала Тіциусу, щоб з ним зустрітися. Спочатку вона хотіла написати у листі, що вони повинні розійтися, але перо не слухалося, руки також. Молода жінка докоряла собі та звинувачувала себе за слабкість. Що може бути простіше, ніж розійтися з тим, хто не являється чоловіком, а лише коханцем.

Але як же важко розійтися з тим, кого любиш. І як же неймовірно складно, просто нереально, коли любиш двох одночасно. Зараз Беатріс була певна у тому, що дійсно кохає обох чоловіків. І скільки б вона себе не ненавиділа за це, по почуття до них це не впливало.

З одного боку, не бажала зовсім бачитися із Тіциусом. Якщо вирішила, що вона повинна з ним розлучитися, то краще більше не зустрічатися. Рішучості графині вистачило рівно на два дні. Далі, Беатріс відчула, що безумно нудьгує. За самим Тіциусом, за його голосом, рухам, дотикам та поцілункам. За його ласкавими словами.

Те, що колись дарував їй тільки Артур, вона знайшла у молодого чоловіка, котрий не був її законним чоловіком.

Вони зустрілися через два дні на їх звичайному місці. Беатріс вдягнула білу сукню із звичайним поясом. Коли побачила Тіциуса, то просто підійшла до нього, довірливо обіймаючи, притуляючись до його сильних грудей.

Хлопець у відповідь також міцно обійняв її, гладив по розкішному волоссю. Відчував, що більше за все на світі, бажав, щоб так усе і лишалося. Щоб вони ось так стояли та не відпускали один одного. Все б віддав, тільки б Беатріс назавжди лишалася з ним.

- Ми давно не бачилися, - тільки і сказав Тіциус. Молода жінка кивнула, погоджуючись.