Розділ 32

День для прогулянки видався просто чудовий. Сонце світило яскраво, але при цьому спеки не було. На ринку знаходилося достатньо торговців та покупців. Тіциус та графиня не стали затримуватися на базарній площі, направилися блукати вулицями.

Беатріс сприймала усе з дитячим захопленням. Із захопленням з’їла фрукти, котрі вони купили на тому ж ринку, з радістю кидати хліба голубам. Випадково вступила у дощову калюжу, замочивши взуття, та весело засміявшись при цьому. Наче дитина, що нашкодила, але знає, що її не покарають.

Тіциус спостерігав за своєю коханою, котра наче метелик, пурхала перед ним. Вона була вдягнена у просту сукню з бавовни, атласні черевики, нічим не розшиті. Ніяких коштовностей, волосся вкладено у просту зачіску. У цьому вбранні, графиня відчувала себе вільною, не закутою.

І все ж таки, Тіциус розумів, що Беатріс неможливо сплутати зі звичайною містянкою. Занадто благородно вона виглядала, навіть без багатих прикрас. Її рухи видавали грацію, руки виглядали занадто білими та ніжними.

Між тим, Беатріс, набігавшись, зупинилася та почала обмахуватися віялом. Потім, наче вперше побачивши Тіциуса, соромливо усміхнулася йому.

Підійшла майже впритул, уважно подивилася по сторонам. Вулиця виявилася пустинною, вони знаходилися зовсім самі. Беатріс насмілилася узяти Тіциуса за руку. Молодий чоловік відчув, як тремтять тонкі пальці дівчини, що слабко стискали його долоню.

Мимохіть у темноволосого хлопця промайнула думка, що графиню занадто рано видали заміж. Що вона ще не виросла для цього, не дозріла. Їй тоді було вже сімнадцять, але, беручи до уваги її наївність і мрійність, можливо, варто було почекати.

Із шлюбом, вона не прогадала, хоча і не обирала за кого вийти заміж. Про велику хоробрість Артура Рональда, Тіциус вже чув досить багато.

Відволікшись від своїх думок, Тіциус знову подивився на стоячу навпроти Беатріс. Та покірно очікувала, доки хлопець перестане думати та зверне на неї увагу. І, видимо, очікувала поцілунку, але ніяк не могла попросити про це, оскільки уся ініціатива вичерпувалася на дотику.

 Тіциус потягнувся до коралових вуст коханої, але довгоочікуваного поєднання не вийшло. Десь за рогом ближнього дому, почулися крики та звуки боротьби. Тривало це недовго, через дві хвилини до молодих людей донеслися стогони болю.

- Щось сталося, - прошепотіла Беатріс.

Тіциус промовчав. Першим поривом хлопця було кинутися на допомогу невідомому. От тільки вести туди тендітну дівчину не хотілося. Адже це могло представляти для неї небезпеку. Але і лишити тут саму також не міг. Тому міцно стиснувши руку Беатріс, впевнено пішов на ті стогони.

Завернувши за будинок, вони побачили наступну картину: біля стіни сидів молодий чоловік та тримався за власні ребра. Упізнавши хлопця, Тіциус кинувся до нього забувши про все на світі, випустивши навіть руку Беатріс.

- Габріель!!! Що сталося?

Юнак підняв голову, у його очах спалахнуло полегшення, на вустах з’явилася легка усмішка, котра тут же змінилася гримасою болю.

- Тіциус… як добре, що це ти…

- Ти його знаєш? - підійшовши, Беатріс, з тривогою та жалістю подивилася на пораненого.

- Мій дурний, молодший брат, - тихо відповів Тіциус, хитаючи головою, думаючи, як краще допомогти Габріелю.

- Потрібно покликати лікаря, - промовила Беатріс.

- Та де ж його тут знайдеш,  - відповів Тіциус.

Дівчина закусила вуста, судорожно роздумуючи над тим, як вчинити. Рішуче сказала:

- Потрібно покликати Терезу. Вона легко впорається з будь яким пораненням.

- Думаєш, вона допоможе, - автоматично спитав Тіциус, обережно допомагаючи піднятися Габріелю. Той застогнав від нового приступу болю, і у графині від цього стиснулося серце.

- Його потрібно доставити у маєток, - сказала Беатріс.

- Занадто далеко, - заперечив молодий чоловік, - наша квартира знаходиться зовсім поряд.

Він запнувся. Вести Беатріс до вбогого номеру не хотілося, але вибору не було.

Беатріс турботливо підтримувала Габріеля, коли Тіциус повів його уперед. Графиня відчувала, що хвилюється. Адже раніше, коли вимагалася допомога лікаря, поряд знаходилася Тереза. Зараз до неї ще потрібно було дібратися.

На щастя, квартира братів знаходилася недалеко. Габріеля доставили туди достатньо швидко. Юнак вже прийшов до тями, із чого слідувало, що рана не настільки небезпечна, як спочатку здалося.

Відправивши хлопчика-посильного у маєток Рональдів, Беатріс та Тіциус зайнялися Габріелєм самостійно. Недбало перев’язавши хлопця, вони вклали його у ліжко. Той тихо дихав, із заплющеними очима, тому закохані вирішили, що він заснув. Вони вийшли до іншої кімнати.

- Ось тут я живу, - тихо, наче виправдовуючись, промовив Тіциус.

Беатріс усміхнулася, бажаючи усмішкою розсіяти ніяковість коханого. Промовити нічого не встигла, із сусіднього приміщення почувся слабкий стогін болю молодшого брата. Тіциус, зірвавшись з місця, помчався туди.

Беатріс хотіла піти за ним, але потім вирішила, що брати бажають побути наодинці. Краще лишатися тут та дочекатися Терезу, котрій доведеться дещо пояснити. Беатріс смутно здогадувалася, що, можливо, допустила помилку. У маєтку можуть дізнатися, що вона знаходиться за його стінами. Звісно, можна було б спробувати знайти лікаря у місті. Але з одного боку, він також міг упізнати її, з іншого, мова йшла про брата Тіциуса. Молодого чоловіка зовсім не хотілося довіряти незнайомцю. Беатріс опустилася на стілець та задумалася.