Розділ 29

Тіциусу було добре, спокійно та затишно. Сьогодні усі три брати перебували у номері готелю, разом пили чай, розмовляли, нікуди не поспішали. Середньому брату не потрібно було думати, де зараз знаходяться його ближні родичі, не хвилюватися, що вони опиняться у халепі, спіймані на якомусь дрібному хуліганстві, чи не здатні будуть оплатити послуги гулящих дівок.

Такі моменти Тіциус дуже любив, пригадувалося те, як вони ще жили на фермі, коли не було суперечок, можна було відчути підтримку рідних.

Тіциус, таємно від братів (не хотів зізнаватися, що не у захваті від усієї цієї самостійності) вів переписку з батьками, даючи знати, що у них все в порядку. Спочатку Тіциус іноді задумувався над тим, щоб повернутися додому. Але після того, що з ним сталося, як у його житті з’явився русоволосий янгол, про те, щоб піти з міста, здавалося неможливим. Беатріс була серйозною причиною залишитися.

На даний момент Тіциус слухав розповіді братів, котрі зосереджувалися на любовних перемогах та досягненнях. Наперебій брати хвалилися, як змогли покорити свіженьку, молоденьку кухарку з королівської кухні чи гулящу дівицю з сусідньої вулиці. Брати Тіциуса, видимо, не дуже перебирали жінок. Головне, щоб вони були хоч трохи красиві. Тіциус з легким задоволенням думав, що до його вибору їм далеко.

Коли вони відправлялися у велике місто, назустріч вільному життю, припускали, що можуть зустріти свою половинку. Особливих жінок, які стануть не просто розвагою, але і долею. І ось середній брат зустрів…

- Щиро кажучи, навряд чи, у мене з нею щось буде довго, - глибокодумно промовив Доріан, розповідаючи про нову пасію. – Навіть не скажу, що вона вже дуже красива, але заради мене готова на все.

- На що саме? - поцікавився Габріель, із цікавістю дивлячись на старшого брата, та, як завжди, готовий щось у нього перейняти.

- Наприклад, на це, - Доріан витягнув з кишені мішечок, кинув на стіл. Зашморги ослабли, і на стіл викотилося кілька золотих монет.

При вигляді грошей, Габріель навіть підскочив на місці, а Тіциус здивовано підняв брову. Наявність великої суми радувало усіх трьох.

- Це ж треба, - простягнув Габріель, - а я, дурник, волочуся за молочницею.  Доріане, а хто вона, що ти її так добре здатен потрошити? Знатна дама?

На вродливому, мужньому обличчі Доріана відобразилося презирство та зарозумілість, що були притаманні молодому чоловікові.

- Та яка вона знатна дама! Просто кишені її чоловіка добре набиті, от я і допомагаю їх полегшити.

Доріан та Габріель розсміялися. Тіциус теж мимохіть усміхнувся, хоча і розумів, що дивно сміятися над закоханістю сторонньої жінки.

- Ну тоді, дійсно, допоможи їй це зробити, - підморгнув Доріану Габріель, - якщо потрібні будуть помічники, звертайся. Тут я у перших рядах!

Усі троє знову розсміялися дивлячись один на одного.

- Все ж таки, - продовжував Доріан, - іноді мені здається, що тут, - він широким жестом вказав на неохайність номера та царюючий безлад, - не вистачає господині. Або, навіть, кількох. От якби з’явилася серед нас гарненька дівчина, для задоволення наших потреб, так сказати…

- Прямо усіх не вийде, - заперечив Габріель, - уяви: добре готує та, хто не слідкує за своєю красою, а та, що здатна дарувати любов, не більш, ніж красива лялька. Отже, обирати доведеться: або смачно поїсти, або добре провести час. Третього не дано.

- Немає досконалості у нашому світі, - простягнув Доріан, - досить уже пити цю прісну гидоту. У мене десь пляшка вина була. Добре та старе. Як думаєте, хто мені його підніс?

Вино дійсно виявилося відмінним: витриманим та міцним. Повільно смакуючи свою частку, Тіциус задумався, пригадуючи останні події свого життя.

- Так ти говориш, твоя красуня не знатна дама? - запитав Доріана.

Той фиркнув, при цьому, трохи розплескав вино:

- Не красуня та не знатна. Узагалі не представляє з себе нічого. Єдина перевага-вона багата та не жадібна. Правда, жінки, для мене, ніколи нічого не жаліли.

- Коли дівчина знатна, їй не обов’язково вести господарство, - тихо сказав Тіциус, - адже якщо у неї янгольська зовнішність, добре ім’я…

- Ти зараз маєш на увазі різних там графинь та маркіз? Всі вони розбещені, випещені, вважають, що являються центром життя. Навряд чи я колись зв’яжуся з такими особистостями. Така панянка буде помикати тобою, а не навпаки.

- Тобі так важливо домінувати? - мимохіть усміхнувся Тіциус, знаючи гарячий темперамент старшого брата.

- Звісно. Для чого тоді жити? Якщо вже говорити про всяких там гарненьких, зарозумілих дамочках, я б з радістю, занурив чарівне личко у багно. Знаєте яким чином?

- Так, розкажи подробиці, - відкрито розсміявся молодший брат із трійці. - І якщо плани та наміри співпадуть з моїми, я до тебе приєднаюсь.

Поки обидва брата розмовляли один з одним, будували плани, Тіциус не заважав їм, віддаючись власним думкам. Думки були направлені у сторону прекрасної графині. Вона обіцяла, що та зустріч була не останньою, і зобов’язана виконати обіцянку. Тіциус вірив, знав, що це можливо.

Вперше у життя, Тіциус не став нічого розповідати своїм братам. Раніше, якщо хтось з них заводив якісь стосунки, серйозні або не дуже, вони завжди прагнули поділитися перемогами один з одним.