Розділ 28

Коли Беатріс повернулася у маєток, його стіни здалися чужими, похмурими та холодними. Час був ранній, тільки починало світати. Дівчина мимохіть подумала про те, як добре, що цієї ночі Артур був відсутнім. Якби він лишався у маєтку, навряд чи його дружина наважилася покинути дім…

Беатріс завертіла головою, намагаючись позбавитися від нав’язливих думок. Здається, що все, що сталося нещодавно, було лише сном. Зараз вона прокинеться, виявить, що коханий чоловік лежить поряд. Вона покладе голову йому на плече, він запустить сильну долоню у її густе волосся. 

Молодій дівчині здавалося, що вона крокує у хиткому тумані, земля під ногами здригається, тому її і хитало із сторони в сторону. У цей момент до неї підійшли, ніжно узяли за плечі, потім сильні руки обійняли за талію.

- Нарешті я тебе знайшов, - ласкавий голос повернув графиню у реальність. Вона уважно придивилася до співбесідника, що стояв впритул, прихилившись до неї.

Це був не сторонній. Це був її Артур. Беатріс відчула, як шалено закалатало серце, відзиваючись на заклик коханого. Здається, що графиня відчула присутність чоловіка раніше, ніж він з’явився у полі зору.

Побачивши, що його подруга життя усміхається, Рональд відсторонився, подивився у бездонні очі, знову обняв талію дружини. Притяг до себе, прошепотів:

- Я несподівано повернувся, вдалося вирватися. Трохи здивувався, коли не знайшов тебе у спальні. До твоєї подруги йти не поспішав, думав вона ще спить. Почав вже хвилюватися, готовий був відправити слуг на пошуки. Але бачу, ти рання пташка, моя мила.

- Я… справа не в тому… - почала запинаючись Беатріс, але Артур її знову перебив.

- У саду також вже встиг подивитися. То де ти була?

- Недалеко, Артур, - тихо відповіла графиня. Підняла руку, із ніжністю торкнулася обличчя чоловіка, насолоджуючись цим. - Вибач, я не чекала, що ти сьогодні повернешся.

- Неважливо, головне, що ти зараз тут, - раптом охриплим голосом промовив граф. Достатньо владно поклав руку на стегно коханої дружини.

- Давай не будем стояти тут, - тихо, але дуже чітко сказав він, - ще побачить хтось. До мене постійно можуть нагрянути по справам. Пройдемо до спальні.

Графиня слухняно кивнула. Узявшись за руки, вони направилися у їх спільне приміщення, де ділили постіль. Що ставалося, не так часто.

Дівчина була спокійною, що дуже її здивувало. Кожного разу, коли її коханий Артур знаходив час для них двох, відчувала себе найщасливішою та найбажанішою жінкою у світі. Але цього разу не відчула тієї самої щасливої ейфорії, як і негативних емоцій. Не було узагалі ніяких почуттів. Вони разом зайшли до спальні, граф обернувся до юної дружини, задоволено промовив:

- Дивно, що вдалося відволіктися від справ. Але, все ж таки, вдалося…

Перш ніж дівчина встигла відреагувати, молодий граф розвернув її до себе, міцно поцілував. Рухи та дії були нетерплячими: власник маєтку знудьгувався за своєю дружиною та коханою подругою.

Зовсім автоматично, не усвідомлюючи, що вона робить, Беатріс відштовхнула від себе коханого чоловіка:

- Не зачіпай мене!!!

- Беатріс, - вражено прошепотів Артур, дивлячись на кохану.

Серце дівчини затопило відчуття провини. У неї виникло бажання кинутися на шию своєму коханому чоловікові, зізнатися йому, розкаятися, пообіцяти, що більше подібного ніколи не повториться. Але графиня не рухалася з місця, відчуваючи, що сама не вірить у такі думки.

Між тим, граф також не рухався, продовжував дивитися на подругу життя. Погляд його великих, блакитних очей виражав непідробний та якийсь трагічний подив. Він ніяк не очікував такої реакції.

Дівчина, усвідомивши свою помилку, все ніяк не могла знайти у собі сили доторкнутися до чоловіка. Заворожено дивилася у сині очі графа, повернулася до реальності тоді, як відчула різку біль. Схиливши голову, побачила, як рука Артура стискує її тонку долоню наче залізними лещатами.

- Артур, мені боляче, - спокійно сказала дівчина.

Граф, опам’ятавшись, відсмикнув руку:

- Беатріс, пробач. Я ненавмисно…

Русоволоса красуня постаралася усміхнутися, одначе, усмішка вийшла занадто натягнутою для того, щоб вважатися щирою. Артур, видимо, це помітив.

- Беатріс, що сталося? - твердо запитав граф, - чому я раптом став тобі противним?

Дане питання, потоком холодної води обрушився на Беатріс. Сині очі спалахнули від усвідомлення сказаних слів. Її захисник вирішив, що він противний своїй подрузі? Тій самій, котра за нього життя готова віддати? Це ж просто неможливо.

Руки Беатріс зметнулися уперед, обнімаючи міцну, високу постать графа. Вона обхопила Артура, наскільки це було можливо для тендітної дівчини. Чому заговорила з ним так різко? Хіба Артур винен, що його подруга виявилася слабовільною, брехливою, лицемірною… невірною?

- Артур, вибач, - прошепотіла Беатріс, - як же ти можеш мені бути противним, коли ти найкращий.

Здивований Артур відчув, як на його плече ллються сльози дружини. Вони були такі гарячі, що він відчув їх через тонку тканину сорочки. Беатріс раз за разом повторювала «Найкращий! Найкращий»!