Розділ 25

Беатріс відклала вишивку, відчуваючи, що робота їй набридла та втомила. Вона була задоволена результатом. Незважаючи на те, що картинка вийшла не зовсім по схемі, міцно пришиті один до одного закохані, радували погляд. 

Підійшла до вікна, глянула через завісу. Сонце вже сідало, якщо у цей час Артур не вертався, то ймовірність того, що він прибуде уночі дуже мала. Задумавшись, Беатріс відчула, що позаду неї хтось стоїть та швидко повернулася. Полегшено зітхнула, побачивши перед собою Терезу. Спробувала усміхнутися цілительці, щоб показати, наскільки рада бачити.

- Знову сльози, Беатріс? - суворо спитала Тереза, дивлячись в обличчя своєї знатної подруги.

Русоволоса дівчина поспішаючи змахнула підступивші сльози, котрих навіть не помітила, доки на це не звернула увагу Тереза. 

- Нічого. Просто втомилася.

- Від чого втомилася? Від вишивки? Чи від такого життя?

- Якого? - із викликом запитала Беатріс. Вона скинула голову, подивилася прямо у вічі подрузі, готова захищати той світ, у йому жила.

- Від свого життя. Від самотнього життя, - спокійно пояснила Тереза.

- Я не самотня, Терезо. У мене є Артур, колись будуть діти. Хіба можна бажати більшого?

- Можливо, і не потрібно, - не стала сперечатися Тереза. Потім, трохи помовчавши, наче не наважуючись, продовжувала:

- Сьогодні я була на ринку, у компанії Варда. Кожного разу коли бачуся з цим хлопцем, на душі стає тепло та спокійно. Наче те, що він зі мною, так і повинно бути. Похід за грибами з ним, ціла подія, тільки тому що він поряд.

Беатріс уважно слухала, у синіх очах графині загорівся вогник радості за свою подругу.

- Потім я зустріла Тіциуса, - продовжувала Тереза, і помітивши, як здригнулася Беатріс, недбало запитала, - адже ти пам’ятаєш цього милого молодого чоловіка?

- Так, - як можна спокійніше відповіла Беатріс, - впевнена, що і ти його не забула, адже саме завдяки тобі він проник тоді на бал. Чи я помиляюся?

- Не помиляєшся, - підтвердила Тереза, - от його я і зустріла. Ми перекинулися кількома словами. Він бажає з тобою побачитися…

- Нащо? - тихо спитала Беатріс, - Терезо, ти ж знаєш, що я заміжня жінка. Ти сама що думаєш? Чому погодилася передати ці слова мені?

Тереза відповіла не одразу, кілька разів пройшлася по просторим покоям, подивилася на подругу, потім знову пройшлася. Її кроки виразно віддавалися у тиші.

- Не знаю, - змушена була визнати Тереза, - можливо, тому що хлопець зацікавився тобою, на відміну від твого ж чоловіка?

Беатріс спрямувала на подругу проникливий погляд, трохи здивований і десь гнівний. У якусь мить, Терезі стало шкода графиню, але вона не стала відступати. Твердо промовила:

- Беатріс, ти ж знаєш, що я глибоко поважаю Артура, одначе, не дуже то люблю…

- Ти не зобов’язана любити мого чоловіка, ніхто і не повинен його любити крім мене, - перебила цілительку Беатріс, - Терезо, ти пам’ятаєш, що саме завдяки йому ти можеш працювати у підземеллі? Ти служниця, яка не має ніяких прав…

Беатріс запнулася, розуміючи, що зараз ображає найближчу подругу. Мимохіть пригадала, що ось так само не стримано повела себе із Тіциусом. Але коли мова заходила про Артура, коли доводилося захищати його, для юної графині не було перешкод. Видимо, Тереза це зрозуміла, оскільки на її блідому, суворому обличчя не відобразилося особливо яскравих емоцій. Вона тільки перечекала, доки Беатріс готова буде слухати далі.

- Молодий чоловік справив на мене гарне враження, подібне рідко зі мною трапляється. Якби цього не сталося, я б навряд чи стала допомагати йому пробратися на бал, щоб тебе підтримати. Тобі ж сподобалося танцювати з ним?

Русоволоса дівчина кивнула, не в силах заперечувати очевидне. Серце молодої жінки, мимохіть тьохнуло, коли перед нею виник високий, стрункий кароокий красень, котрого вона вже знала, і який неодноразово їй допомагав.

Не могла точно сказати, що викликало у ній теплі почуття до нього. Можливо, це була радість, що у той вечір, все ж таки, буде не сама. І як все скінчилося? Вона образила славного хлопця. Нехай її обурило те, що він спробував залицятися до неї чи бажав признатися у коханні, але можна ж було відповісти йому більш м’яко. Нав’язлива думка не давала молодій графині спокою, тендітна натура відчувала вину перед другом.

- Терезо, що ти хочеш сказати? - тихо спитала Беатріс, - пропонуєш звернути мою увагу на інших чоловіків? Цього ніколи не буде.

- Я хочу спитати, що мені передати Тіциусу. Адже він чекає відповіді. Хоче з тобою побачитися, але чи станеться це, вирішувати лише тобі. Що сказати від твого імені?

Беатріс деякий час роздумувала, потім подивилася на подругу. У яскравих блакитних очах, з’явилася нерішучість та розгубленість.

- Передай йому записку, коли побачишся з ним. Я напишу те, що вважатиму за потрібне.

Тереза кивнула:

- Добре. Читати нічого не буду. Думаю, ти сама здатна вирішити, як буде правильно.

Тереза не могла до кінця зрозуміти, нащо вона це все зробила. Нащо тоді допомогла малознайомому хлопцю пробратися у вище суспільство, заговорила з ним на ринку, фактично підштовхнула улюблену подругу зустрітися із Тіциусом.