Розділ 22

Біла, матова шкіра Беатріс, при світлі свічок, переливалася наче дорогий атлас. Великі сині очі чітко та яскраво виділялися на обличчі, створюючи пречудовий контраст з кораловими вустами. Тонкі, прекрасні руки, трималися за партнера, з яким вона танцювала.

Тіциус виник перед нею, наче нізвідки. Беатріс знаходячись серед натовпу прихильників, через силу усміхалася цим не цікавим, для неї, чоловікам.

Вони наперебій запрошували на танець, графиня як могла, ввічливо відмовляла, відчуваючи, що її все більше дратує нав’язлива увага. Знала, що якби поряд був Артур, усі ці гості, одразу ж звільнили її особистий простір.

Коли перед нею з’явилося знайоме обличчя, коли славний молодий чоловік простягнув їй руку, запрошуючи на танець, сказав щось (дівчина не почула, оскільки була дуже здивована), вона раптом простягнула руку у відповідь.

Вибігла на середину залу, наче легкий метелик, лишивши інших з розкритими ротами. І ось зараз вони вальсували. Хоча Тіциус не був віртуозом, іноді збивався з такту, не міг впоратися зі своєю граціозною та легкою партнеркою, ні його, ні блакитнооку графиню це не бентежило. Вони були раді бачити один одного…

За вікном почало світати, і він обережно взявши її за руку, тихо шепнув:

- Я можу тебе викрасти ненадовго?

- Куди саме? - також тихо запитала дівчина.

- До саду. Там твоя подруга нас чекає.

- Тереза? Вона щось хоче мені сказати? То це вона тобі допомогла сюди пробратися?

Не даючи графині опам’ятатися, Тіциус почав тягти дівчину до виходу. Беатріс встигла помітити, що їх супроводжували здивовані погляди. Одначе, бачачи, що прекрасна власниця маєтку не пручається, не наважилися втрутитися.

Коли вони опинилися у передранкових сутінках, Беатріс обернулася:

- Де ж Тереза? Чому я її не бачу?

- Беатріс, послухай, - хлопець спробував узяти дівчину за руку, але та нервово звільнилася, відійшла на пару кроків.

- Де Тереза? Ти сказав, що вона тут.

- Її тут немає. Вибач, я боявся, що ти не вийдеш зі мною до саду, якщо ми будемо тільки вдвох…

- Не пішла б, - твердо промовила дівчина. У великих, синіх очах промайнув страх та образа, - ти обманув мене?

Тіциус тепло усміхнувся, відчуваючи, як серце починає битися сильніше. Ця наївна, прекрасна, наче зоряна ніч, молода жінка, здатна була звести з розуму одним тільки поглядом чи ображено підібраними губками.

- Так. Обманув, - побачивши, що дівчина розвернулася з наміром піти, він швидко обійшов та перегородив їй дорогу.

- Постій. Дай мені сказати. Беатріс, прошу тебе, хоча б заради вдячності, що ти відчуваєш до мене. Адже відчуваєш, правда?

Молода графиня обернулася, на її червоних вустах заграла усмішка:

- Ти, я бачу, корисливий. Думала, ти прийшов… хоча нічого я не думала. Нащо ти явився на бал?

- Щоб побачити тебе. Хто знає, коли б мене другого разу відправили на графську кухню, і чи була б ти там. Та й помітила б мене?

- Можливо, і помітила, - мимохіть промовила дівчина, - у будь якому разі…

Вона замовкла, коли Тіциус раптом обняв її за талію, спробував притиснути до дерева, вжався обличчям у її тонку, витончену шию…

Беатріс відштовхнула його від себе, відскочила у сторону. Спіткнувшись об якийсь камінь, похитнулася, машинально змахнула рукою, намагаючись утримати рівновагу. Молодий чоловік кинувся до графині, щоб її підтримати, але остання не дозволила. Відкинувши його руку, вона гнівно крикнула:

- Не торкайся мене! Інакше закричу.

Блакитні очі дівчини запалали таким гнівом, що Тіциусу стало смішно і трохи страшно. З одного боку, кумедно було бачити, як гнівається цей тендітний янгол, з іншого… це говорило про те, що Беатріс здатна на сильні емоції, а не тільки мило усміхатися та хлопати віями.

Тіциус відчував, що має зараз поступитися, тому слухняно прибрав руку, впевнившись, що графиня падати більше не збирається.

Кілька секунд Беатріс приходила до тями від цього спалаху, потім подивилася на молодого чоловіка.

- Я вдячна тобі за підтримку, я потребувала цього. Ти-хороший друг, Тіциус.

Хлопець відчув, що йому тільки що, наче вліпили дзвінкого ляпаса.

- Дякую. Раніше жінки ніколи не називали мене другом. Ти перша.

- Ким ти ще можеш бути? Я заміжня. І на правах твоєї приятельки, хотіла попросити повернути мені медальйон, що я тобі дала минулого разу. Не прошу повернути задарма, я дам тобі точно такий же чи виплачу грошима.

Тіциус, замість відповіді почав ходити перед Беатріс, котра насторожено дивилася на нього. Це неправильно, ось так знаходитися наодинці із стороннім молодим чоловіком. Їй хотілося, щоб поряд була Тереза, чи, хоча б, хтось із служниць.

Тіциус зупинився та почав роздивлятися постать молодої жінки, що стояла перед ним. Наче бачив її вперше, і милувався вперше.

- Ні, - спокійно відповів хлопець, - я не поверну тобі медальйон.