Розділ 21

Тіциус перерахував гроші, які заробив за останній місяць. Сума, у підсумку виявилася непоганою, якщо витратити лише на себе. Але Тіциус сумнівався, що брати потурбуються також відкласти трохи грошей.

За готель, звісно, доведеться платити середньому брату, тобто, йому самому. Хоча там видно буде. Сьогодні робота завершилася, але Тіциусу не хотілося поки лягати спати. Братів на місці не було, вони десь або розважалися або пили. Середньому брату лишалася, так звана «гарна поведінка».

Тіциус любив іноді прикластися до доброго вина чи обійняти за талію міську красуню. Хоча, щодо останнього, хлопець давно не зустрічав дівчину, котру міг би, у своєму розумінні, назвати вродливою. Справді вродливою, він вважав тільки одну… і вона була для нього недоступною.

Тіциус задумливо подивився у вікно, через котре було видно наступаючи сутінки. Спати зовсім не хотілося, незважаючи на те, що він стомився за день. Хотілося піти, погуляти по місту, а ще краще, за місто. Дихати свіжим весняним повітрям, подалі від людської метушні.

Ще раз побачити темний ліс, послухати шум холодного струмка, подивитися здалеку на маєток Рональда, знаючи, кого від нього приховують високі стіни.

Тіциус рішуче вийшов з номеру готелю, і через деякий час, вже знаходився на близькій відстані від графського маєтку. Навіть тут чулася музика, видимо, там влаштували щось грандіозне, недоступне простим людям.

Ще через деякий час, молодий чоловік пробрався на задній двір, де валявся різний мотлох. Тіциус продовжував дивитися на стіну маєтку, наче сподіваючись на щось…

- Ти хто такий? Зараз варту покличу, - почувся позаду хлопця дівочий голос.

Тіциус судорожно обернувся, готовий виправдовуватися перед тією, що застала його зненацька. Одначе, заготовлені у лічені секунди слова завмерли на вустах, коли він побачив навпроти себе темну, пряму постать. Силует здався йому знайомим. Точніше він відчув це інстинктивно, оскільки темрява не давала можливості впевнитися, що знає нічну гостю.

- Ні… не потрібно варти… - він підійшов до дівчини, що стояла нерухомо.

- Тоді чого явився сюди? - дівчина, видимо, також впізнала Тіциуса, оскільки її голос став м’якішим.

- Овочів нам поки не потрібно, отже не варто розраховувати на замовлення.

- Я тут з іншого приводу, - тихо сказав Тіциус. Чітко пояснити на що розраховував, не міг навіть самому собі.

Тереза знову усміхнулася, на це раз дещо насмішкувато, хоча в усмішці промайнула доброта. Вона схилилася, підняла корзину, котру перед тим, як заговорити з «незнайомцем» поставила на землю. Підійшла до Тіциуса, безцеремонно передала йому цю саму корзину.

- Підемо до саду. Допоможеш зібрати дещо.

- Що може рости у саду наприкінці квітня?

- От і побачиш. Ходімо.

Через десять хвилин, Тіциус слухняно збирав молоду кропиву, що нещадно пекла його руки. Тереза, спостерігала за ним, мимохіть усміхаючись: напевне, все це було хлопцеві неприємно, стримувався, щоб не розразитися прокляттями, і не тільки ввічливість змушувала його поводити себе тихо.

- Що тебе сюди привело? - спитала Тереза, приймаючи з рук хлопця зв'язку пекучої трави.

-  Я опинився тут випадково, - натягнуто збрехав Тіциус.

- Випадкового нічого не буває, як показує мій життєвий досвід. Щось мені підказує, що ти прийшов заради якоїсь гарненької кухарки чи служниці, - Тереза навмисне дражнила хлопця, бажаючи змусити його самому зізнатися у цілі візиту.

- Так, - неохоче відповів хлопець, - є тут у вас одна молода служниця, але…

Він замовк, не бажаючи використовувати наївну Неллі як прикриття та виправдання. Тереза не стала більше розпитувати, точніше спитала, але вже напряму:

- Ти бажаєш бачити Беатріс? Тому ти тут? Це дуже сміливо.

Тіциус швидко випрямився, пильно подивився на нахабну простушку.

- Звідки ти знаєш? Невже твоя пані розповіла?

- Беатріс мені не пані. Ми-подруги, хоча у це важко повірити. Зовсім різні… і можливо саме це нас і об’єднує.

- У маєтку зараз щось на кшталт свята?

- Там великий бал.

- І чому ж ти, подруго, не присутня на цьому святі життя?

Бліді, правильні вуста Терези скривилися у презирливій посмішці:

- Тому що мені там робити нічого. Ніколи не любила пусті бали, збіговиська слащавих багатіїв.

Тіциус вважав приблизно так само.

- Мене батьки, колись, для таких заходів навчали танцювати повільний англійський вальс. Точніше, наймали учителя, мені та братам. От тільки брати покинули після другого уроку, а я захопився, зацікавився. Потім трохи навчився гарним манерам, етикету. Нащо мені це потрібно, поняття не маю. Хоча потім вже зрозумів, що кожного з нас пророкували у наречені знатним нареченим. Батьки не звертали уваги на те, що ми прості фермери, хоча і багаті. Розраховували, що наша зовнішність та манери зіграють свою роль. Можливо, так воно б і було, та тільки ми троє обрали свободу.

Хлопець замовк, схаменувшись, що занадто відверто поводить себе з цією чудачкою. Але, Терезу, видимо, зацікавили деталі, тому що вона, уважно вислухавши Тіциуса, промовила: