Вона тоді його помітила. Серце тьохнуло, коли серед знайомих їй людей, прислуги, раптом побачила темну постать. Тоді ще засумнівалася, чи він це? Але коли хлопець швидкими кроками пішов геть, одразу упізнала його впевнену ходу, густе каштанове волосся, простий одяг.
Беатріс його не окликнула, навіть не встигла про це подумати, як він тут же зник. Хоча, графиня розуміла, що так навіть краще. Нащо їй його окликати? Що вона йому скаже? Блакитноока дівчина не здатна була відповісти собі на поставлені питання.
- Ти прийшла мені допомагати чи заважати? Устань, мені потрібно віник взяти, - суворий голос Терези повернув юну красуню до реальності. Та піднялася.
- Я його сьогодні бачила, - сказала Беатріс.
- Кого? - запитала цілителька, енергійно орудуючи віником, - обережніше, я кухоль розбила, можеш поранитися об уламки.
- Тіциуса, - коротко відповіла Беатріс - він був тут.
- Той хлопець, що неодноразово допомагав тобі?
- Той самий, - тихо відповіла графиня, опускаючи голову, наче збиралася зізнатися у чомусь незаконному чи аморальному.
Беатріс після кожного зіткнення з молодим чоловіком, трохи ділилася з Терезою, щоб хоч комусь довіритися. Була повністю певна у тому, що вірна подруга не розповість нікому, не стане розпускати плітки. Але навіть їй вона не здатна була довірити все повністю. У будь якому випадку, Тереза трохи знала, хто такий Тіциус.
- Отже, я з ним зіткнулася, судячи з твого опису. Ввічливий, хочу у його ввічливість віриться слабо.
Беатріс усміхнулася: сувора знахарка рідко коли відзивалася про когось добре, хоча готова була допомогти кожному, хто потребував.
- При нашій останній зустрічі, я подарувала йому медальйон. І тільки сьогодні зрозуміла, що віддала не той, що хотіла. У мене їх два зовсім однакових. Один з них звичайний, другий - з моїм портретом. Обидва подарували батьки на шістнадцятиріччя. Думала тоді, що віддаю Тіциусу прикрасу без портрета, а тепер, виявляється, що навпаки.
Тереза, викинувши сміття, подивилися на притихлу Беатріс:
- Я бачу, він тобі небайдужим став…
Русоволоса дівчина навіть підскочила на стільці, на котрий встигла присісти.
- Ні!!! Що ти таке говориш? Як я можу закохатися у когось іншого, якщо у мене є Артур! Терезо, ти дивуєш мене.
- Я не сказала, що ти закохана у нього. Я сказала, що він став тобі небайдужим.
Беатріс деякий час мовчала, видимо, не знаючи, що сказати на ці слова. Потім, все ж таки, промовила:
- Можливо… Почуття, як до брата. Адже, окрім Артура, у мене чоловіків у житті не було, навіть батько та брати, частіше за все, були зайняті, да й не відносилися до мене серйозно. Чоловік для мене найкращий, але по суті, порівнювати немає з ким. Тіциус ось вже вкотре протягує мені руку допомоги.
- Тобто, він опинився у потрібному місці, у потрібний час?
Юна графиня знову задумалася:
- Потрібному? Не знаю, наскільки мені це потрібно. Крім Артура, у моєму житті не може ніхто бути присутнім. Хоча, з іншого боку, що може бути поганого у дружніх відносинах? Я цілком могла б дружити з ним…
Молода дружина Рональда запнулася, коли у підземеллі роздався сміх Терези, причому досить саркастичний.
- Ти б могла б дружити з ним, не сперечаюся. От тільки він на це не піде. На це навряд чи, піде будь який чоловік, тільки но погляне на тебе.
- Що ти маєш на увазі? - наївно хлопнувши віями, запитала Беатріс.
- Беатріс, видимо, мені потрібно пояснювати очевидні речі, хоча, ти, живучи у золотій клітці, дійсно багато чого не знаєш. Іншими словами, дружба з чоловіками тобі протипоказана. Будь який чоловік буде тебе добиватися, як трофей, скарб, прекрасний об’єкт для завоювання. Ти для будь кого станеш реліквією, котру потрібно берегти, не віддаючи іншому. З твоєю красою та багатством дуже сумнівно, щоб хтось поважав тебе як особистість чи відносився із дружньою симпатією.
Тереза не лізла за словом у кишеню, завжди говорила, як думала, навіть якщо з нею не були згодні інші. Беатріс не стала з нею сперечатися (хоча слова подруги зачепили), лише трохи схвильовано запитала.
- Ти говориш, будь який чоловік? Артур також так думає?
Тереза невизначено знизала плечима, не бажаючи обговорювати красеня-військового.
- Я нічого не стану говорити про твого героя, хоча б заради тебе самої. І узагалі, ми зараз обговорюємо Артура чи… цього твого…
- Тіциуса, - тихо сказала Беатріс, - тільки я навіть не здатна сказати, що саме хотіла б обсудити. Він був тут, і я вирішила, що краще не підходити до нього…
- Правильно вирішила. Не давай йому надії, - спокійно відповіла Тереза, - допоможи мені перебрати кропиву. Хочу ні, краще займися м’ятою, не хочу, щоб твої ніжні руки жалила пекуча трава.
Дівчата зайнялися травами, на обличчях обох ясно відображалося хвилювання та відчуття того, що, можливо, у їх житті щось зміниться.
Беатріс і помислити не могла, що зможе думати про когось іншого окрім Артура. А тут біля світлого образу її героя з’явився ще хтось.
#3623 в Любовні романи
#95 в Історичний любовний роман
#970 в Жіночий роман
випробування між закоханими, любовний трикутник і сильні почуття, емоційна героїня
Відредаговано: 30.07.2021