Розділ 17

Беатріс перебувала у прекрасному настрої, гуляючи по весняному саду. Навкруги цвіли яблуні, десь звисока співали пташки, в улюбленому гроті шуміла вода.

Три дні назад, її чоловік сам запропонував влаштувати великий прийом, де вони б могли удвох приймати гостей, танцювати, бути разом. І ось тепер дівчина роздумувала над тим, як вона виглядатиме у чудовій сукні жовтого кольору. До неї вдягне великий жовтий діамант, що їй подарував чоловік.

Прекрасний камінь, привезений з Індії. Колись Артур подарував їй цю дорогоцінність тому що… залишав на цілий місяць через державні справи. Беатріс тоді з усіх сил усміхалася, роблячи вигляд, що у захваті від такого подарунка… а потім тихо плакала у подушку поряд з цим неперевершеним каменем. За вікном була ніч, а вона лежала у постелі сама…

Позаду її хтось обійняв. Беатріс швидко обернулася, її великі очі, здається, стали ще більше. Перед нею, усміхаючись, стояв Артур.

- Це ж треба! Мене ніхто не зустрічає…

- Але.. я ж не знала, що ти приїдеш. Адже ти не сказав…

- Хотів сюрприз зробити, а мене, бачу, не чекають, - жартівливим тоном сказав військовий, але дружина не дала йому договорити. Обхопила його за шию, впилася у його вуста, наче намагаючись у цей пристрасний поцілунок вкласти ту нудьгу, що вона відчувала, коли Артура не було поряд.

Чоловік у відповідь обняв за талію свою «дівчинку», навіть трохи підняв над землею, відчуваючи невелике тремтіння у тілі. Як же він любив такі моменти, коли повертався додому, а його зустрічала кохана дружина, для якої він був кращим та бажаним.

- Беатріс, я тут подумав…бажаєш новий подарунок? - ласкаво запитав чоловік, гладячи дружину по розкішному волоссю.

Беатріс заперечливо замотала головою, не відстороняючись від Рональда. Навпаки, прилинула до його плеча сильніше, так, що чоловік чув її тонке дихання.

- Можливо, нового коня? Я придивився на ринку, біла, наче літня хмара. Уявляю, як би ти красиво виглядала верхи…

- Давай посидимо у гроті, - раптом перебила його Беатріс. Не дочекавшись, відповіді, вона пішла уперед, граціозне ведучи за собою чоловіка. Коли вони, обнявшись, сиділи у гроті, слухаючи, як з мелодійним шумом падає вниз вода, Артур промовив:

- Тут відчуваєш себе, наче в іншому світі. Це твій світ, Беатріс, затишний та маленький…

- Мій світ там, де ти, - серйозно відповіла Беатріс, - хоч тут, хоч в будь якому іншому місці. Разом з тобою мені всюди буде добре.

Молода графиня поклала голову на плече Артура, затихла, наче заснула. Артур з ніжністю гладив кохану по густому, русявому волоссю, насолоджуючись тим, що вона поряд.

- Скажи мені, - тихо спитав граф, - якби прийшлося полишити це все? Маєток, багатство, красиве життя… Довелося б поїхати… ти б могла відмовитися від усього цього? Жити інакше?

Дівчина підняла голову, подивилася на чоловіка:

- Поїхати з тобою? Ти б був поряд?

Рональд усміхнувся:

- Звісно. Я ніколи тебе не покину.

- Тоді я піду за тобою куди завгодно. Мені не важливо, які умови, яке життя, головне, щоб все це було з тобою, - серйозно відповіла Беатріс.

Артур притиснув до себе дружину сильніше, поцілував її у скроню.

- Артур, - несміливо запитала Беатріс, - чому ти запитав про те, чи могла я бути з тобою у складних умовах? Ти кудись збираєшся?

- Ні, що ти… - почав Артур, але Беатріс не дозволила йому договорити. Вона скочила, її великі блакитні очі загорілися страхом та нетерпінням.

- Артур, чому ти запитав? Куди ти збираєшся? Куди і навіщо? Скажи мені, як є!

Прекрасне обличчя запалало, голос затремтів, і в то же час почулася твердість та рішучість. Вона бажала знати, куди збирається її благовірний.

Артур Рональд усміхнувся своєю чарівною усмішкою, чим тут же обеззброїв молоду дружину. Взявши красуню за руку, змусив її знову сісти поряд. Беатріс, сівши, зарилася у його чорне волосся. Тихо, наче згаслим голосом, сказала:

- Артур, дай мені слово, що якщо у твоєму житті стануться зміни, ти поділишся ними зі мною. Я твоя дружина, пам’ятай про це.

- Знаю, Беатріс, і дивуюся, наскільки мені пощастило з тобою. Я кохаю тебе, і мені важко не виправдовувати твоїх очікувань…

- Мої очікування полягають у тому, щоб ти був поряд. Більше нічого не потрібно, - вже більш голосніше промовила Беатріс.

Вони ще довго сиділи, обнявшись, не звертаючи уваги на весь інший світ. Іноді говорили про майбутній бал, про те, як будуть танцювати разом, хоча, тут, звісно, більше говорила Беатріс.

Артур лише усміхався та кивав, коли його дружина обговорювала вбрання, розповідала про танці, музикантів, ті справи, що будуть подавати на святі. Не дивлячись за заміжжя, Беатріс іноді лишалася сущою дівчинкою, юним створінням, котре любило життя, маленькі радощі та свого героя.

Артур, був дещо здивований, що його молода дружина, не маючи відношення до кухні та організації балу, добре знала, як все це буде проходити. Знала ті дрібниці, про які знати не повинна була, адже для цього був цілий штат прислуги.