Розділ 16

У цьому році весна трохи забарилася. Сніг почав сходити лише у кінці березня, у другій половині квітня дерева вдягнулися у молоденьку зелень.

Для Беатріс весняна година завжди була очікуваною. Їй здавалося, що разом з весною прийде нове життя, і у цьому житті все буде інакше. З нею буде Артур постійно, кожного дня, і у них з’явиться спадкоємець.

Восени, Беатріс мало виповнитися двадцять років, молода жінка все частіше задумувалася над ним, щоб поряд був ще хтось, крім коханого чоловіка, котрий міг пропасти надовго.

Таємно, Беатріс сподівалася, мріяла про те, що коли граф побачить маленьке створіння, яке вони приведуть у світ разом, він буде цікавитися тільки цим. Молода графиня у душі розуміла, що її бажання навряд чи колись здійсниться, але… їй хотілося про це хоча б мріяти.

У погожий, весняний день, юна хазяйка маєтку, допомагала своїй суворій подрузі висаджувати рослини. Хоча розуміла, що «допомагала» не дуже підходяще слово. Тереза рішуче не дозволяла знатній помічниці бруднити руки и ламати нігті.

- Ну от і все, - задоволено промовила Тереза, випроставшись, - посадили останній саджанець. Певна, що полуниця цього року нас порадує.

- Це полуниця? - запитала Беатріс, з цікавістю роздивляючись рослини.  

- Так, - хмикнула Тереза, - ти мене слухала? Чи думала зовсім про інше?

Молода графиня усміхнулася, та трохи почервоніла. Тереза це помітила та усміхнулася також, прекрасно розуміючи, що означає така поведінка, і про кого думає подруга.

- Мене вночі сьогодні не буде, - раптом змінюючи тему, сказала дівчина, дивлячись на Беатріс, - якщо будеш знову ночувати сама, знай, що мене поряд немає. Вже якось перебудь цю ніч.

Благородна леді кивнула, трохи піджала вуста, потім сказала:

- Не хвилюйся за мене. У маєтку повно слуг, котрі завжди допоможуть мені, потурбуються.

- Не певна я у цій турботі, - незадоволено перебила її Тереза, - декотрим слугам головне, як можна скоріше прийняти щось міцне та завалитися на бокову. Але оскільки вони єдина альтернатива, то це краще, ніж нічого.

- Все буде гаразд, - почала Беатріс, і тут же запнулася, тому що на плече їй лягла чиясь рука.

Графиня  завмерла: цей дотик вона б упізнала з тисячі інших… Здається, самий дотик обпік її, але це був вогонь пристрасті, очікування, радості!

Беатріс швидко розвернулася і тут же повисла на шиї Артура, котрий тихенько підійшов до дружини, ласкаво торкнувся до неї.

Він вже другий тиждень не з’являвся, сьогодні знову прислав лист, що не буде ночувати вдома. Але йому пощастило, обставини змінилися, і тепер він був поряд. Беатріс зціпила прекрасні руки на його шиї, тихо схлипнула, притискаючись до чоловіка.

- Ну чого ти… - ласкаво та трохи розгублено промовив Артур. Делікатно відсторонив від себе молоду дружину, ніжно заправив русявий локон у виска, провів вказівним пальцем по щоці дівчини.

Великі, сині очі Беатріс впилися в обличчя Артура:

- Давай підемо, - прошепотіла вона, тільки зараз згадавши, що у стороні від них, знаходилася Тереза, що знову зайнялася своїм невеликим городом.

- Куди ти бажаєш піти, Беатріс, - запитав чоловік.

- Куди завгодно, тільки з тобою,  - відповіла молода жінка, міцніше притискаючись до нього.

До подружжя, нарешті, дійшло, що вони не тактично поводять себе по відношенню до Терези. Обернулися до дівчини, але та їх попередила:

- Летіть вже, голуб’ята, - достатньо м’яко сказала вона, - бачу, що вам бажається розправити крильця.

Через півгодини, Беатріс та Артур, тримаючись за руки, стояли перед лісом, насолоджуючись ароматом хвої, настанням весни, співом лісових пташок. Потім направилися вздовж лісової стіни, так само не відпускаючи один одного ні на мить.

Артур зупинився, Беатріс зупинилася також, запитально дивлячись на чоловіка. Рональд, злегка усміхнувшись, підняв голову дружини, схилився до неї. Беатріс тут же потягнулася до чоловіка, її вуста відкрилися назустріч його вустам, тонкі долоні запустилися у густе волосся, насолоджуючись цими дотиками.

На якийсь момент, для цих двох час зупинився. Руки Артура обхопили талію Беатріс, таку тонку, що іноді до неї страшно було торкатися. Здається, що сама дівчина грозилася зламатися від одного сильного дотику графа, такою тендітною вона здавалася поряд із ним.

Беатріс поклала голову на плече Артуру:

- Я рада, що ти зараз зі мною, - тихо промовила вона.

- Якби я міг бути поряд з тобою частіше, - тихо відповів Рональд, турботливо гладячи дружину по волоссю.

Беатріс, стоячи в обнімку з Артуром, раптом упізнала це місце. Впізнала високі крони дерев, невеликий струмок, що струменів, викликаючи тихий плеск води. Неодноразово очікувала тут чоловіка, і от одного разу познайомилася з одним дивним, але таким милим хлопцем…  

Беатріс трохи відкрила рота, дивуючись, чому вона раптом пригадала Тіциуса. Навіть ім’я його пам’ятала через такий довгий час. Мабуть була вдячна цьому простому молодому чоловіку, такому щирому і готовому прийти на допомогу у потрібний момент.