Розділ 13

Беатріс уже безліч разів прокляла той момент, коли згодилася відправитися на прогулянку зі своєю подругою. Точніше, це була навіть не подруга, просто знатна, розбещена панянка, котра жила у задоволення, тринькаючи гроші батьків та чоловіка.

Завдяки благородному походженню, обидві дівчини пересікалися у одному суспільстві. Адела дуже любила бувати у маєтку Беатріс, іноді навіть беручи з неї приклад у вбраннях.

Беатріс приваблював веселий характер Адели,  з нею, принаймні, не було нудно. Графиня, хоча і не вважала Аделу близькою подругою, іноді любила її компанію. От і сьогодні, Беатріс наважилася поїхати з нею у місто, піддавшись на її умовляння, що «буде весело».

Молода графиня думала, що вони підуть до когось у гості, або ж, на крайній випадок, у театр. Але карета, якою правив мовчазний кучер, везла їх кудись у глиб міста, причому, з кожним кварталом, будівлі ставали все більш бідними та занедбаними. Графиня відчувала, що її починає охоплювати легке відчуття страху та паніки. Вона повернулася до подруги, чиє обличчя передчувало щось особливе та важливе.

- Адела, куди ми їдемо? - з тривогою запитала Беатріс, намагаючись знайти відповідь на обличчі супутниці.

- Побачиш, - підморгнула та, - довірся мені.

Русоволоса графиня відкинулася у куток карети, розуміючи, що все менше бажає опинитися там, куди вони зараз їдуть, але відчуваючи бажання повернутися додому. Нащо вона, узагалі, покинула маєток? Чому не послухалася Артура, не покидати стіни житла без нього?

Нарешті вони зупинилися, і Адела вийшла з карети. Беатріс почула, як вона сказала кучеру:

- Їдь. Повернешся у назначений час.

Почувши подібне, Беатріс поспіхом вийшла з карети, знову спитала у Адели:

- Куди ми приїхали?

- Ходімо, - хитро посміхнувшись, промовила дівчина, беручи графиню за руку, і починаючи тягти за собою, - тільки спочатку вдягни це, - простягнула Беатріс оксамитову маску, яка здатна була приховати обличчя наполовину.

- Навіщо? - тихо спитала Беатріс, ще не беручи маску у руки.

- Надягай, не треба зайвих питань, - відповіла Адела, ретельно закріплюючи оксамит на власному обличчі.

Неохоче, але Беатріс послухалася. Адела повела її кудись по темним сходам, що приховувалися у ближньому домі, куди вони приїхали. Беатріс усі ці таємниці подобалися все менше та менше. Коли Адела штовхнула міцні двері, графиня вже розуміла, що дарма сюди прийшла. Нарешті вони увійшли у простору залу, де знаходилися номера, вказуючи, що це готель.

- Що ми тут робимо? - спитала Беатріс, тривожно оглядаючись.

- Тут ми будемо розважатися, Беатріс, - посміхнулася Адела, - я тут вже як у себе вдома, і повір, ніхто не дізнається, що ти тут була. Сюди ходять самі різні люди, багаті і не дуже. Проте, навіть бідняки, іноді, таке витворяють…

Бідолашну Беатріс наче облили крижаною водою, коли вона зрозуміла, куди її притягла горе-подруга.

- Ми у борделі? - охнула вона, відступаючи на крок.

- Так, - кивнула та, - я вирішила, що тобі це піде на користь. Бо все сидиш та чекаєш свого Артура…

- Як ти могла! - крикнула Беатріс, - як тобі в голову могло прийти, що я погоджуся прийти у подібне місце?

 - Не турбуйся, Беатріс, - усміхнулася Адела, - ніхто не дізнається. Для цього і маски на обличчі. Ти не уявляєш, скільки втрачаєш у житті. З твоєю красою, грошима, не дозволяєш собі практично нічого. Я хочу показати тобі іншу сторону існування, більш гостру та захоплюючу. Коли прийде хазяїн, ти все зрозумієш. А ось, до речі, і він сам…

- Забирайся к усім нечистим! - крикнула Беатріс. Вона зірвала маску, кинула на підлогу, - я негайно йду. І щоб я тебе більше не бачила у себе в маєтку, зрозуміла?

Швидкими кроками, дівчина пішла до дверей, де раптом з кимось зіткнулася. Високий хлопець, миттєво перехопив її за зап’ястки, з силою стискуючи, із цікавістю вдивляючись в обличчя графині, наче намагаючись запам’ятати, кого бачить перед собою.

На правильних вустах красивого молодого чоловіка заграла недобра посмішка. Беатріс на мить завмерла, потім смикнулася, намагаючись звільнитися від хватки:

- Відпусти, негайно, - зараз дівчиною оволоділи злість та паніка. Більше за все прагнула піти з цього місця.

Мабуть, хлопець відчув, що Беатріс не в тому настрої, з яким приходять у подібні заклади та неохоче відпустив її. Дівчина побігла далі брудним коридором, пригадуючи, де саме вихід на вулицю.

На щастя, вона не забула, як вони сюди йшли, і через дві хвилини була вже назовні. У цей момент, гнівалася на подругу, на бордель, на того хлопця, що перегородив їй дорогу. Тому просто йшла уперед навіть не знаючи, куди направляється. Але через короткий час, емоції затихли, дівчина зупинилася, і оглянулася, намагаючись зрозуміти, де опинилася.

Гірше за все було те, що стояв зимній день, хоча і без снігу, але холодний. Дівчина змерзла, адже вдягла не дуже теплу сукню, думаючи, що вони перебуватимусь у приміщенні.

Коли почало сутеніти, відчула, як в душу пробирається справжній жах. Що вона буде робити тут, у бідному районі, кого зустріне? І куди йти, як вибратися до дороги, що приведе до маєтку? Нещасна дівчина не знала, куди їй ступити, що робити.