Розділ 12

Тереза та Беатріс вже кілька годин підряд знаходилися у підвальному приміщенні, наводячи там порядок. І за цією роботою, Тереза зуміла по справжньому оцінити свою подругу, котру завжди вважала білоручкою.

Молода графиня терпляче та старанно перемивала найменші ємкості, акуратно розкладала, розвішувала трави. З усмішкою зносила причіпки та незадоволені репліки подруги, яка робила це більше зі звички.

Останнім часом, Тереза стала якоюсь особливо нервовою, незадоволеною. Здавалося її щось непокоїло, але вона нічого не казала подрузі. Коли знахарка прикрикнула на Беатріс за те, що та протираючи тарілку, викликала скрип, остання, не втримавшись, запитала про причину поганого настрою.

- Нічого. Я в порядку. Не звертай на мене увагу, дорогенька.

Беатріс уважно подивилася на Терезу, але не стала нічого казати. Перебираючи духмяну липу та ромашку, графиня віддалася власним думкам. Як не дивно, цього разу думки виявилися присвячені не коханому Артуру, а тому дивному хлопцю, котрий вже двічі ставав на її шляху по невідомим причинам.

До цього моменту, Беатріс не надто цікавилася людьми, що знаходилися за межами маєтку. За проханням Артура, молода дружина дуже рідко покидала межі дому сама. Тому коротке спілкування з молодим чоловіком стало для неї чимось новим. Мимохіть порівняла з Артуром, про себе відмітивши, що, звісно, хлопець програє поряд з її чоловіком.

Розбираючи купу чогось незрозумілого, Беатріс раптом скрикнула і відсмикнула руку. Подивившись на вказівний палець, побачила, як на білій шкірі просочилася червона крапля крові, яка побігла униз по долоні. Беатріс піджала вуста, відчуваючи, як підступають сльози образи та болю.

Кинувши тривожний погляд на подругу, що стояла спиною до неї, згадавши про її поганий настрій, графиня вважала за краще промовчати та відволіктися на щось інше. Незважаючи на біль, Беатріс стримала схлипи.

Обережно до кінця розкидала купу мотлоху і побачила, що поранилася об невеликий, але гострий, наче бритва, ніж. Взяла його в руки, оглянула: зброя була маленькою, для воїна зовсім не підходила, хіба що хліб нарізати, та й то сумнівно. Але саме цим Беатріс він і привабив, для дівчини ніж цілком підходив, якби їй знадобилася зброя. Не втримавшись, Беатріс звернулася до Терези. Довелося це зробити двічі, перш ніж сувора цілителька зволила обернутися.

- Тереза, звідки це у тебе? - Беатріс показала ножик. Закривавлений кількома краплями крові графині, він виглядав досить зловісно.

- Та хіба я пам’ятаю, - почала Тереза, але запнулася, побачивши, що рука Беатріс забруднена кров’ю, як і лезо ножа.

- Що з тобою сталося? - вигукнула дівчина, вказуючи на рану подруги.

Та лише знизала плечима. Подряпина перестала боліти, і графиня про неї забула.

- Все в порядку. Я порізалася, коли розбирала твої речі, тому…

- І ти мені не сказала, дурепа безхарактерна! - розізлилася Тереза, відчуваючи, як у неї починає боліти душа, що по її провині, Беатріс поранилася.

- Та що ти… зі мною все гаразд, - Беатріс розгубилася, не очікуючи такої реакції від суворої та стриманої подруги.

- Йди сюди, - наказала Тереза, вказуючи на стілець. Беатріс покірно підійшла туди, сіла, під поглядом другої дівчини, поклала руку на дерев’яну поверхню стола, що стояв поруч.

Тереза, сіла навпроти, уважно обдивилася рану, потім дістала із таємних нетрів якийсь невеликий горщик, де знаходилася невідома суміш. Коли вона його відкрила, Беатріс вловила аромат календули та лаванди.

Цілителька акуратно та з ніжністю прийнялася намазувати ранку. Потім спритно та швидко перев’язала чистою, тонкою ганчіркою, погладивши поверхню тканини рукою.

- От і все. Беатріс, ніколи не мовчи, якщо тобі боляче. Завжди звертайся до мене. Обіцяєш? - голос Терези прозвучав з теплотою та турботою.

Беатріс торкнулася рукою до надійної долоні Терези.

- Добре, обіцяю.

Прислухавшись до власних почуттів, Беатріс відчула, що ранка затягується, причому дуже швидко. Було бажання стягнути ганчірку, щоб упевнитися, але Тереза не дозволила:

- Не поспішай. Знаю, що хочеться, але потрібно зачекати. Завтра знімеш, побачиш, що рана повністю зажила.

Беатріс подивилася на подругу із вдячністю:

- Дякую, Тереза. Я не розумію, чому ти сидиш тут практично постійно? З твоїми знаннями у медицині, навиками у лікуванні, могла б допомагати сотням та тисячам людей. Я і Артур тобі б допомогли. Бажаєш власну лікарню? Або ж…

- Дякую, Беатріс, - перервала її Тереза своїм звичайним суворим тоном, - але мої знання досить мізерні. Це тобі здається, що я маю трохи не чарівні навики.

- Ти ж вилікувала тоді Артура, - почала Беатріс, але Тереза знову її перервала.

- Тоді мені більше пощастило. І йому також. Люба, не потрібно вирішувати за мене, добре?

Молода графиня зніяковіла, відчувши, що, можливо, зачепила свою сувору подругу.

- Добре. Пробач.

Тереза усміхнулася, і раптом потріпала Беатріс по розкішному волоссю. Не думаючи над тим, що може пошкодити зачіску, над котрою працювали цілий ранок два перукаря. Лише після цього, Тереза пригадала про ніж, через який все це і сталося.