Розділ 8

Беатріс було важко встояти на місці, енергія так і била ключем. Одна з її знатних приятельок, на минулому балу, красувалася у чудовій сукні. Тепер юна графиня, бажала втерти їй носа. На щастя, її власна кравчиня, здатна на дива, і вже зараз дошивала майже готову сукню. Спостерігаючи, як кравчиня приробляє ніжно-рожеву стрічку до поділу, Беатріс запитала:

- Як ти вважаєш, я буду у цій сукні гарна? Сподобаюся Артуру?

- Ви завжди красиві, не має значення, що на вас надіто, - серйозно відповіла майстриня, і слова звучали щиро, - ви здатні сподобатися будь кому.

- Я не хочу подобатися будь-кому,  - тихо відповіла дівчина, - ти знаєш, що…

Вона замовкла, але майстриня і так все зрозуміла. Юна графиня вже давно стала зразком вірності для будь-якої жінки. З моменту вступу у шлюб з графом та власником маєтку, Беатріс навіть не думала про те, щоб завести роман на стороні. І подібні пропозиції, її, м’яко кажучи, дивували. Особливо коли доводилося спостерігати переморгування подруг з іншими кавалерами.

Зістрибнувши з низького стільця, м’яко зашелестівши спідницями, легка наче тінь, дівчина направилася до великого дзеркала. Зупинившись перед дзеркалом, замилувалася блиском чудової кремово-білої сукні із рожевими стрічками. Артур ахне від захвату коли її побачить.

Беатріс закривши очі, так живо це представила, що забула про все на світі. Її висмикнув до реальності голос кравчині:

- Вам подобається, графине? Додати ще стрічок? Дорогоцінного каміння? На комірі вже ціле сузір’я.

- Думаю, достатньо, - відповіла Беатріс, насправді думаючи, що, каміння і так вже забагато.

Продовжуючи дивитися на себе у дзеркало, у Беатріс промайнула думка, що, можливо, не потрібно очікувати балу, щоб покрасуватися у сукні. Сьогодні, коли Артур повернеться, вона прийде до їх спальні. Нехай він бачить, що його дружині не потрібно особливого приводу для того, щоб бути для нього найкращою та особливою.

Артур прийшов пізно, юну дівчину, вже почало хилити у тривожний сон (Беатріс завжди спала погано, коли чоловіка не було поряд). Молодий граф, бачачи, що дружина заснула прямо у сукні, тихо-тихо підійшов до ліжка, щоб вкласти свою красуню на ліжку зручніше. Але почувши його кроки, дівчина тут же прокинулася. На червоних устах, з’явилася тепла, ніжна усмішка.

- Ти повернувся… я вже, мабуть, чотири свічки спалила. Але це не важливо.

Артур посміхнувся у відповідь, але посмішка виявилася якоюсь натягнутою, наче він змушував себе. Беатріс, це одразу помітила, відчула, як в серце закрадається тривога.

- Артуре, я тобі подобаюся? - дівчина відійшла на пару кроків, демонстративно розвела руки, показуючи сукню.

Молодий військовий, підійшовши до дружини, з ніжністю провів по її ніжному личку:

- Ти завжди красива, моя  Беатріс. Завжди і всюди, - з цими словами, він підійшов до їх спільного двоспального ліжка, важко опустився на нього.

Дівчина, що стежила за його рухами, спробувала наполягати на увазі:

- Ти не зрозумів… як тобі сукня? - але помітивши, що чоловік не відповідає, а лише втомлено ліг на ліжко, поспішила додати, - Артуре, ти втомився? Давай я зніму з тебе взуття.

Чоловік не відповів, дівчина підійшла до нього. Поглянувши, що він вже заснув, Беатріс на секунду завмерла на місці, потім тихо поклала долоню на лоб Артура. І тут же відсмикнула її: лоб чоловіка просто палав. На якусь мить, графині здалося, що вона обпіклася і цей опік болем відізвався у її серці.

Із чоловіком щось було не так, і вона повинна йому допомогти зараз же. У першу хвилину захотілося розплакатися від жаху та відчаю. Але вона подавила у собі цей порив. Швидше блискавши, дівчина метнулася до дверей спальні, вибігла назовні.

Через десять хвилин, біля графа товпилося три придворних лікаря, які вели суперечку, що сталося з їх хазяїном. Беатріс вони у спальню не пустили, і зараз дівчина знаходилася за дверима, припавши до неї, намагаючись вловити, про що говорили висококваліфіковані спеціалісти. До неї доносився якийсь гомін, але про що саме, зрозуміти не могла.

Беатріс сама не помітила, як по обличчю потекли сльози. Вона нічого не помічала, ще не знаючи, що сталося із чоловіком, впала трохи не в паніку. Чому її не пускають до нього? Чому не скажуть, що з ним? Якщо він помре, а її не буде поряд?

- Впустіть мене! - крикнула дівчина. У відчаї штовхнула двері з нежіночою силою, так що затріщали петлі. Розуміючи, що двері не висадити, завила відчайдушно та з гірким болем, повільно опускаючись на підлогу, закриваючи обличчя долонями.

- Графине, дозвольте пройти, - почувся тихий голос. Беатріс тут же скочила на ноги, повернувшись до тієї, хто звернувся. Побачила служницю, котра принесла на таці  кухоль з чимось гарячим, від котрого йшов пар.

- Куди  ти це несеш? - спитала Беатріс. Видимо, її голос звучав страшно, тому що дівчина зніяковіла та кивнула у сторону дверей до кімнати знатного подружжя.

- Проходь, я піду за тобою, - сказала Беатріс.

Коли на голос служниці двері відчинилися, графиня спробувала пройти у покої, але, наче стіна, перед нею виріс лікар, не даючи зробити більше двох кроків.

- Леді, вам сюди не можна, - промовив він.