Розділ 7

Наче в тумані, Тіциус повертався у місто, не бачачи нічого навкруги. Він більше не помічав вечірнього холоду, що пробирався через одяг. Інстинктивно повертався до готелю, забувши про причину, нащо його покинув. Так! Він же шукав Доріана, але так і не знайшов. Лишалося сподіватися, що брат вже повернувся.

Але його не було. Зайшовши у вбогий номер, побачив стривоженого Габріеля. Навіть до безтурботного молодого чоловіка дійшло, що старший брат вже занадто довго не повертається. Прийшла запізніла тривога, що з кожною миттю ставала все сильнішою. 

- Тіциус, як добре, що ти повернувся! - сказав від, підходячи до брата, - я прокинувся, побачив, що не тільки Доріан не прийшов, але і ти кудись пропав.

- Нарешті зрозумів, що у нас проблеми, - знизав плечима, Тіциус, - що робити не знаю. Я шукав Доріана, але його ніде немає.

Габрієль піджав вуста, на його молодому обличчі відобразилась розгубленість та тривога. Думка про те, що старшого брата немає поруч, викликало відчуття безпорадності. Тіциус це помітив та сказав як можна м’якіше.

- Думаю, що вже гаразд буде, ти ж знаєш Доріана. У нього є звичка пропадати, не кажучи про це нікому.

- Але не настільки довго, - відповів Габріель, пригадуючи, що до цього Тіциус говорив теж саме.

- Не знаю, братику, - тепло відповів Тіциус, - нам лишається тільки чекати.

- Може, підемо пошукаємо його разом? - несміливо запитав молодший брат, з надією дивлячись на середнього.

- Вже стемніло, та й холодно, - переконливо заперечив Тіциус, хоча у душі, і було таке бажання, - дочекаємося ранку, а та буде видно. Якщо і вранці не повернеться, тоді вирішило як бути.

Габріель кивнув, неохоче погоджуючись з доводами, підійшов до свого вбогого ліжка, ліг на нього та відвернувся до стіни. По тихому диханню юнака можна було подумати, що він заснув, але Тіциус знав, той не спить.

Кароокий хлопець підійшов до стільця, тихо опустився на нього. Тіциус намагаючись не потривожити відпочинку молодшого брата, погрузився у власні думки. Здавалося, він мав би думати про Доріана, де він і що з ним.

Але мимохіть його думки поверталися до сьогоднішніх подій, де головну роль  для нього зіграла незвичайна дівчина, побачивши яку, неможливо було забути. І з ним таке було вперше. Зустрічалися  у його житті красиві дівчата, але саме в ній відчув щось… з іншого життя, прекрасне та чарівне.

Він не здатен був до кінця зрозуміти, що настільки запала в душу. Невже тільки тому що захопливе вродлива? З першого погляду, юнак був вражений. Не вірилося, що існують такі прекрасні створіння. Тіциусу навіть здалося, що то все був лише сон…

Що тепер робити? Вона втекла, і, скоріше за все, вже забула про нього. Хто він? Лише перехожий, який йшов повз, випадково її зустрівши. Чому вона має звертати увагу на такого? Ця красуня та багата та благородна, і явно не для нього. Усвідомлювати це було боляче для самолюбства, але правда наполегливо лізла в очі.

Вона заміжня… Хоча цей факт ніколи не заважав хлопцеві, у якого траплялися романи з заміжніми жінками. От тільки де тепер цю кралю знайдеш?

Думки Тіциуса перервалися, коли у їх скромний номер із шумом увірвався Доріан. Було помітно, що він злий та засмучений. Не дивлячись ні на кого, Тіциус щиро зрадів, що з його старшим братом все у порядку. Габріель тут же зірвався з ліжка та кинувся до Доріана.

- Як добре, що ти повернувся, - почав юнак, але старший брат його роздратовано перервав:

- Не зараз, Габріель! Не до тебе!

Пройшовши повз молодшого брата, він підійшов до Тіциуса, котрий запитально дивився на нього, намагаючись відгадати, чому Доріан у поганому настрої. Старший уважно і недобре подивився на середнього родича, коротко розпорядився:

- Встань з крісла. Я хочу сісти.

Тіциус покірно піднявся, поступаючись місцем для Доріана. Він знав, що в деяких моментах з ним краще не сперечатися. Тіциус звик миритися з його перепадами настрою. Тепер коли вони втекли з дому, їм точно потрібно триматися разом.

- Що у тебе сталося? - спитали брати, коли Доріан, всівся у крісло та прикрив очі долонею.

- Замовте чаю, - замість відповіді сказав Доріан, - сподіваюся, у цьому вбогому закладі чай ще є? Про вино я вже питав, воно у них гірке до неможливості.

- Чи не занадто розкішно? - хмикнув Тіциус, натякаючи, що грошей у них майже зовсім не лишилося.

- Справді, - помітив Габріель, - адже ми нещодавно заплатили за цей номер, - вже через тиждень на вулиці можемо опинитися. І тоді життя узагалі стане не солодке.

У відповідь на це, Доріан недбало заліз за пазуху, витягнув звідти гаманець, кинув його на грубий стіл, що стояв навпроти крісла. Гаманець, вдарившись об поверхню столу без скатертини, розкрився, і звідти викотилося два-три золотих.

Середній та молодший брати, здивовано переводили погляди з грошей на Доріана. Той продовжував зберігати кислий та незадоволений вираз обличчя. Помітно, що він втомився, і не має бажання нічого пояснювати, незважаючи на запитальні погляди братів.

- Ось. Оплатіть з цих грошей номер на наступному тижні, ще поїсти купіть… а взагалі, - раптом на вустах Доріана з’явилася усмішка, - можливо, сходимо у один заклад…