Розділ 6

На обличчі зараз же відобразилося відчуття страху. Незнайомка явно не розраховувала зустріти тут когось, думаючи, що знаходиться на самоті.

Молодий  чоловік усміхнувся як можна привітніше:

- З якого неба до нас впала така зіронька?

Красуня не відповіла, наче роздумувала, чи буде не ввічливим  розвернутися та просто піти. Проте, посміхнулася у відповідь, незважаючи на легкий страх у блакитних очах.

Побачивши легку усмішку дівчини, Тіциус став трохи сміливішим. Підійшов ближче, ненароком загородивши собою шлях, щоб не дати прекрасній незнайомці раптово відступити. Русоволосе створіння, здається, не помітило цього. Тіциус помітив, що не дивлячись на тривогу, вона з цікавістю дивилася на нього. Наче для неї було в новинку побачити когось у цій місцевості.

- Як тебе звуть? - без натяків спитав юнак.

- Беатріс, - відповіла та, - а ти хіба мене не знаєш?

Той щиро здивувався:

- Та звідки ж мені знати…

- Я живу там, - тонкий палець ткнув у сторону маєтку, котрий виднівся на далекій відстані, - крім того, я одружена з Артуром.

Остання фраза була сказана з такою гордістю, що Тіциусу навіть смішно стало. Мабуть, молода леді думала, що її чоловіка мають знати всі без виключення. Останній факт викликав у хлопця досаду: отже красуня вже зайнята… хоча було б наївно розраховувати, що вона вільна. Занадто гарна, та й знатного роду.

- Чому ж ти тут, а не у своєму багатому маєтку? - не без іронії спитав Тіциус.

Але та не оцінивши жарту, витончено знизала плечима:

- Я і так постійно там. Ось вирішила подивитися, що знаходиться за межами стін маєтку. Чоловіка зараз немає, подруга зайнята… вона постійно зайнята… - здається Беатріс розмовляла сама з собою. Роздумувала, чому так виходить, що частіше за все, вона знаходиться сама. І це при цілому штаті слуг та прихильників, що яких вона байдужа.

- Я отримала кілька вільних годин, і вирішила витратити їх на себе, - видимо, юна графиня, вирішила показати співрозмовнику, що у неї є право розпоряджатися своїм часом, як вона того бажає.

- І які витрачаєш на мене? - усміхнувся їй Тіциус, все більше та сміливіше милуючись прекрасним, русоволосим видінням, що стояло перед ним.

Беатріс кивнула:

- Так. Залежить від обставин.

Тіциус простягнув руку графині, тому що теж вважав за потрібне представитися:

- Мене звуть Тіциус.

Беатріс ледве торкнулася його долоні тонкими пальцями.

- Ти також граф? Чи маркіз?

Молодий чоловік не витримав та розсміявся:

- Ні. Не всі у цьому світі знатні вельможі, крихітко. Хоча не стану приховувати, такій красуні так і бажається розповісти небилиць про не існуюче багатство.

- Навіщо, - щиро здивувалася дівчина, - нащо обманювати?

- Щоб сподобатися тобі, - хмикнув Тіциус.

- Я не люблю коли обманюють. І прагну сподобатися тільки своєму чоловікові, - суворо відповіла Беатріс. Відчувала, що цей нахаба починає над нею насміхатися, хоча і по-доброму. Це було дуже незвично, зазвичай, молоді люди поводили себе з графинею вкрай ввічливо та стримано.

Беатріс придивилася до свого співрозмовника і тільки зараз помітила, що він високий (але трохи нижче за Артура), у нього густе каштанове волосся, мужні риси обличчя (хоча і не настільки як у її чоловіка), і прекрасні великі очі. Карі, наче розплавлене золото.

Хлопець був вродливим, але зовсім іншою вродою, ніж Артур. Подумавши про Артура, Беатріс відчула, що їй хочеться повернутися до маєтку. Раптом, коханий чоловік, вже повернувся, і не застав її вдома?

Думка про це виявилася нестерпною, тому Беатріс повернулася до співбесідника:

- Мені час. Рада була поговорити, - голос дівчини звучав трохи розгублено, у цей час вона думками була поряд із коханим чоловіком.

Не дозволивши Тіциусу опам’ятатися, Беатріс розвернулася та помчалася у сторону маєтку, на ходу закриваючись плащем. Вражений юнак, злегка здивований такою реакцією, простягнув руку, бажаючи її затримати, зробив кілька кроків, наче збирався наздогнати. Але дівчина, наче пташка, зникла за кілька митей, залишивши хлопця одного.