Розділ 5

Тіциус вже почав серйозно хвилюватися за одного із братів. Доріан не повертався досить довго, що на нього не було схоже. Звісно, і раніше, зухвалий, старший брат, міг кудись пропасти, влаштувати дебош у місті, але… не на три доби поспіль.

Незважаючи на те, що Тіциус не дуже добре ладнав із старшим братом (з молодшим, Габріелєм, у нього були набагато довірливіші відносини), хвилювався за Доріана. Особливо знаючи його запальний і неконтролюючий характер, від якого могли постраждати, як інші люди, так і він сам.

Молодий чоловік зупинився посеред убогого житла дешевого номеру міського готелю. Вони знімали ці кімнати на останні заощадження. Подивився на молодшого брата, котрий, прикривши очі, напівлежав у грубому кріслі.  Воно було у номері трохи не єдиними меблями, не рахуючи старого столу, двох стільців  та лікарняних неохайних, ліжок.

Габріель, здається, зовсім не хвилювався, навіть усміхався через напівдрімоту, мабуть мріючи про дівчат, та густе вино, що п’янить душу і тіло.

- Габріель, - тихо покликав його Тіциус,  - чуєш? До тебе звертаюся!

Юнак трохи відкрив очі, ледаче потягнувся та запитально подивився на старшого брата:

- Ну чого тобі? Усю ніч гуляли! Дай поспати.

- Так,  гуляли! Тепер невідомо, чи зможемо це вбоге житло оплатити, - незадоволено парував Тіциус, - але зараз мова не про це.

- Про що? Про ту красуню, яка обрала мене, а не тебе…

- Забудь про минулу ніч, - вже роздратовано сказав Тіциус, відчуваючи, що його самолюбство зачепили, - ти не помічаєш, що Доріан до сих пір не повернувся?

- І що з того? Можна подумати, вперше. Доріану десь затриматися і змусити нас переживати - звичайна річ. Тому я віддаю перевагу тому, щоб не хвилюватися, не доставляти йому такого задоволення. Тобто, просто не переживати.

- Дурний, ти! – роздратовано відповів Тіциус, - вже третю добу його немає… хоча, можливо, я дійсно дарма хвилююся. Піду пройдуся, раптом наткнуся на нього. Якщо навіть ні, мені так спокійніше буде, ніж сидіти на одному місці. Ти, оптиміст, лишайся тут, раптом цей «герой» повернеться.

- Як побажаєш, - знизав плечима Габріель. Було помітно, що молодий чоловік готовий на все, тільки б його облишили у спокої та дозволили виспатися.

Тіциус кілька митей дивився на дрімаючого брата, потім безнадійно махнувши рукою, рішуче вийшов із номера, та направився бродити по вулицям міста. Того міста, у якому вони поселилися, коли втекли з дому.

Не можна сказати, що Тіциус пишався цим вчинком. Відносини з батьками були не самі погані, тому особливої причини йти з дому не було. Звісно, вдома це лишилися дві доньки-розумниці, тому нудьгувати батькам не доведеться.

Трьом хлопцям, любителям свободи, не подобалося сидіти вдома. Як і те, що їм постійно вказували на їх місце та грозили залишити без спадку. І хоча спадок не був мільйонним, жити на нього можна, особливо якщо витрачати гроші з розумом.

Ідея піти з дому, належала Доріану, як і всі інші затії, через які у братів з раннього дитинства виникали проблеми на рівному місці. Доріан керував братами, коли вони забиралися у сусідній сад, або розбивали красиві, вітражні вікна у місцевих багатіїв.

Із віком, забави ставали більш жорстокими, іноді хлопців ловили на дрібних крадіжках або у трактирних бійках. Противникам могли наносити справжні травми, і доходило до того, що доводилося відкупатися від постраждалого. Кілька разів, Тіциус, щоб про це не дізнався батько, платив зі своєї кишені.

Тиціус був проти такого проведення часу, але відмовити від подібного братів не вдавалося. Габріель - їх улюблений молодший брат, завжди ставав на бік Доріана, із захватом ловлячи кожне його слово, і навіть іноді повторюючи деякі рухи. Доріан лишався авторитетом як для юного Габріеля, так і для двадцятип’ятирічного Тіциуса. Як старший серед них, так і завдяки своїм якостям лідера. Те, чого не вистачало Тіціусу через зайву обережність, а Габріелю через безтурботність.

Зараз розшукуючи брата, Тіциус, повільно бродив по місту у сторону лісової місцевості. Стояла пізня осінь, вітер був досить холодний. Молодий чоловік міцніше запахнув свій скромний піджак, розуміючи, що потрібно було б вдягнутися тепліше. На щастя, вони здогадалися захопити трохи одягу з дому.

Задумавшись, юнак, раптом спіймав себе на думці, що не знає, де опинився. Зупинившись, уважно роздивився, намагаючись це зрозуміти. Десь здалеку виднівся дах розкішного маєтку, але чий він був, хлопець не знав.

Почулося дзюрчання струмка. Навкруги же майже все було розфарбована у золотий колір, і природа виглядала прекрасною. Незважаючи на поганий настрій, Тіциус відчув, як душа починає радіти життю.

Милуючись яскравим листям, слухаючи шум води, хлопець повільно йшов уперед, думаючи над тим, що було б непогано, якби Доріан зараз вже повернувся у номер. І коли Тіциус також повернеться, виявиться, що все гаразд, и хлопець хвилювався дарма.

Раптом, молодий чоловік зупинився: на відстані кількох кроків, на березі струмка, повністю закутавшись у теплий плащ, хтось сидів. Постать, закрита одягом, належала дівчині. Це Тіциус зрозумів одразу. Йому доводилося мати справи з протилежною статтю, хоча до любовних походеньок Доріана було досить далеко.

Дівчина, що сиділа прямо на траві, була вражаючи стрункою. Навіть щільна тканина темного кольору, не здатна приховати тендітності постаті. По русявому пасму, що вибився з-під капюшону, можна було зробити висновки, що волосся у власниці дуже густе і довге.