Розділ 4

Беатріс сиділа за столом, дивлячись на накритий стіл, на полум’я кількох свічок. Тільки що, прийшло послання від Артура, що він затримається, повернеться пізніше. Дівчина знала, про що йде мова: або він прийде значно пізніше, або ж не прийде сьогодні зовсім.

Служниця, яка подавала на стіл, відмітила що хазяйка нічого не з’їла. У останньої на їжу не виникало бажання. Місце напроти неї пустувало. Артура не було, Тереза, як завжди, вечеряла у себе в підвалі, не погодившись вийти нагору.

Беатріс відчувала, що хвилювання стали для неї звичною емоцією. Що на цей раз скоїлося, раз граф не прийшов додому? На ринках безпорядки? Чи, можливо, у солдат, якісь проблеми, і її чоловік допомагає їх вирішити?

Артур ніколи не відвертався від чужих проблем та втрат. Він був не лише її героєм, він був героєм для багатьох людей. Від цієї думки, Беатріс часто душила злість, але вона намагалася її подавити, вважаючи, що не має права так думати…

Чому Артур належить не тільки їй? Чому очікує чоловіка годинами, а інші можуть бачити його набагато частіше, ніж вона сама?

Дівчина зітхнула, рішуче загасила свічки та піднялася. Жалітися не можна ні в якому разі. Якщо Артур не повертається, отже, якісь проблеми його затримали. Все одно він повернеться, і вони цілу ніч до самого ранку проведуть час разом, торкаючись один одного, цілуючи вуста та тіла…

Беатріс замріялася, тому, трохи здивувалася, побачивши, що поряд стоїть Тереза.

- Про героя свого мрієш? - запитала вона насмішкуватим тоном.

- Як ти здогадалася? - Беатріс безпорадно та сумно усміхнулася.

- Не важко здогадатися. Коли ти про нього думаєш, у тебе погляд ще більш мрійливий, ніж звичайно, і ти наче не тут… від вечерю щось лишилося?

- Все лишилося, - відповіла Беатріс, вказуючи на наповнені вишуканою їжею тарілки. Потім, подивившись на подругу, боязко спитала:

- Я нерозумно себе веду, так? Будеш сміятися?

Подруга-цілителька також подивилася на подругу, її насмішкувата посмішка зникла з обличчя.

- Ні. Не буду. Що кумедного у тому, що ти сидиш та чекаєш його. Довго будеш?

-  Якщо потрібно, то усю ніч, - вперто промовила Беатріс, щоб дати зрозуміти подрузі, що налаштована серйозно.

Беатріс серцем відчувала, що багато хто її жаліє, у тому числі, і Тереза. Але Беатріс не потрібна була їх жалість, вона нічого не бажала міняти у своєму житті… тільки, щоб у цьому житті частіше був присутній Артур.

Тереза, сівши на місце Беатріс, пригубила вина з її кубку. Відставивши посудину у сторону, подивилася на подругу, що тихо сіла напроти.

- Ну що? Не приходив? - запитала Тереза.

Беатріс похитала головою:

- Сама бачиш… Але, напевне, у нього на те є причина. Якби він міг прийти, прийшов би…

- Точно.

На деякий час настало мовчання. Беатріс, щоб трохи розрядити обстановку, запитала:

- Як твої досліди? Чому ти піднялася сюди?

Тереза знизала плечима:

- Трохи набридло сидіти на самоті, от і вирішила створити тобі компанію Не проти?

- Ні,  - відповіла Беатріс, - як я можу бути проти твоєї компанії?

На суворому виразному обличчі Терези, заграла усмішка вдячності, і навіть, ніжності.

- Дякую, подруго. Я ж себе знаю. Не так просто бути зі мною… Вард це відчув на собі у повній мірі…

Вона запнулася, не бажаючи пригадувати давню історію. Можливо, саме тому, їй було так важко бачити Беатріс у смутному очікуванні свого героя. Чоловіки змушували їх страждати, або ж страждали через них.

- Знаєш, мене нещодавно мама спитала… - тихо почала Беатріс, але замовкла.

- Що саме? - відкусивши  від червоного яблука, Тереза запитально подивилася на подругу.

- Спитала, коли очікується спадкоємець, - відповіла Беатріс, - адже з Артуром ми вже два роки разом.

- І що ж ти відповіла?

- Що я могла відповісти? Сказала, що як тільки, так і одразу… як би це залежало тільки від мене однієї.

Тереза, не втримавшись, засміялася:

- Звісно! Тут одній впоратися важко!

- Тільки не тобі, - парувала Беатріс, - оскільки тобі це зовсім не потрібно.

На хвилину Тереза задумалася, потім кивнула:

- Так. Ти права. Не потрібно.

- Що ти там робиш у себе в підвалі? - запитала Беатріс, - за всі ті роки, що ти займаєшся зціленнями та іншими магічними штучками…

- У моїх діях немає магії,  - перебила її подруга, - нічого протизаконного я не роблю, якщо ти про це.

- Я не про це, Тереза…

- Ти мені не довіряєш? - трохи різко запитала Тереза, - здається, я не давала приводу мати сумніви щодо мене.

Беатріс примирливо сказала:

- Ні, що ти… Просто… ти постійно щось вирощуєш, потім готуєш…