Розділ 1

З усіх сторін підкрадалися осінні сутінки. Беатріс відчула, що у легкій сукні стає холодно. Але їй не хотілося повертатися до маєтку, відчувати на собі погляди прислуги. Мовляв, хазяїн не повернувся додому, і хазяйка знову лишилася сама.

Рішуче направилася до маєтку, одначе, не піднялася сходами, що вели до центральних жилих кімнат. Тихо спустилася у підвальне приміщення, пройшла по темному коридору, доки не знайшла потрібні їй двері. Якщо не знаєш, що вони там є, виявити складно. Постукала, але, не дочекавшись відповіді, штовхнула двері, і тихо зайшла, одразу ж почувши стриману лайку. Беатріс усміхнулася: видимо, у Терези, знову сталося щось не так, як вона хотіла.

Беатріс знаходилася у просторій кімнаті підвалу яскраво освітленого свічками, що тут використовувалися з особливою щедрістю. У кімнаті знаходилося пара столів, кілька грубих стільців. Не було вікон, не дивлячись на велику кількість свічок, тут завжди царювала напівтемрява. Під стелею, висіли невідомі трави, засушені квіти, рослини, корінці.

На столах стояли невеликі ступки, дерев’яні ложки, неглибокі миски. Зміст посуду виділяв різні запахи, як приємні, так і не дуже. Було там ще багато чого, що Беатріс зовсім не розуміла, хоча і бачила не вперше. Все ще створювало атмосферу таємничості, і кожного разу коли дівчина сюди заходила, їй ставало моторошно. Але коли поряд з’являлася Тереза, все одразу ставало на свої місця.

Беатріс підійшла до одного із столів. На грубій поверхні лежали пелюстки помаранчевого  кольору, і дивний білий порошок, наче товчена сіль. Дівчина механічно поклала собі на долоню кілька пелюсток, уважно їх розглядаючи.

- Поклади будь ласка на місце, і нічого, без мого дозволу, не чіпай.

Голос, прозвучавший наче нізвідки, був суворим, хоча і достатньо красивим. Беатріс м’яко посміхнулася: так говорити могла тільки Тереза. Сказала-як відрізала. Обережно поклала пелюстки назад на стіл, повернулася до подруги.

- Я хотіла подивитися. Тобі потрібна допомога?  

- Не заважати, у першу чергу. Ти все переплутаєш, і буду я бідна.

Беатріс слухняно відійшла від столу та сіла на один із стільців. З усмішкою спостерігала за Терезою, яка енергійно щось мішала та товкла у ступі, через що, приміщення наповнилося суміщу аромату хвої та ромашки.

Дівчина знала, що може просидіти тут цілу вічність, але Тереза не зверне на неї уваги, хоча і знає про присутність подруги. Проте це не заважало відвідувачці відчувати себе затишно, ні на мить не визнаючи, що їй нудно. Після Артура, Тереза була для Беатріс, найдорожчою людиною у розкішному шато.

Тереза завжди тримала себе таким чином, наче напряму говорила, що Беатріс у цьому приміщенні зайва, не дивлячись на те, що молода дружина Артура була власницею маєтку. Так і було, якщо не враховувати просторого підвалу, де заправляла її подруга.

Чим вона займалася, ніхто не знав. Крім, Беатріс, сюди ніхто не приходив, причому з неї була взята клятва, що про це ніхто не знатиме. Сама ж Беатріс не стане приходити несподівано, лише попереджуючи про свій візит. Але навіть тоді Тереза могла натякнути на те, що порушена її особиста свобода. Беатріс вже звикла до нервових рухів подруги, до її тривожного погляду, стисненим вустам. Тому що, юна дівчина знала справжню Терезу: добру, співчуваючу, готову усім допомогти.

Сидячи на стільці, злегка прикривши очі, Беатріс думала про Артура. Чи повернеться він сьогодні, чи знову пришле гінця, щоб той сказав молодій жінці, щоб та свого коханого не чекала. Як же вона нудьгувала за ним…

Від невеселих дум, Беатріс відволік гуркіт впалого посуду, і сердитий вигук Терези. Вона, зібравши, цілу пригоршню мисок та пляшок, все це впустила,  і тепер кам’яну підлогу «прикрашали» ціла купа черепків та плями невідомого вмісту. Те, що знаходилося раніше у посуді, тепер розтіклося по твердій поверхні підвального приміщення.

- Обережніше, Терезо, - мимохіть сказала Беатріс, дивлячись на розруху та на подругу, що схилилися все це зібрати.

- Могла б і допомогти, а не сидіти на стільці без діла.

Хазяйка помовчала, а, потім, видимо, вирішивши, що перестаралася у строгості, сказала, вже більш м’якіше:

- Гаразд, вибач… я останнього часу трохи не в собі.

- Що у тебе сталося? - співчутливо спитала Беатріс.

- Не важливо… дещо не виходить. Не бери до голови.

Беатріс піднялася та прийнялася допомагати Терезі. Збирала вцілілі пробірки, акуратно підтримуючи їх таким чином, щоб залишки густої рідини, котрі ще можна було врятувати не пролилися остаточно.

- Дивися, руки не забрудни. Тут вміст отрути, не дуже сильної, але, все ж таки краще до неї не торкатися.

Беатріс слабко посміхнулася у відповідь. Одного разу, вона попросила розповісти про вміст чергового відвару, але Тереза так на неї подивилася, наче хотіла сказати: «Що ти зрозумієш? Це не твоє»! Після чого, русоволоса власниця замку не робила більше спроб дізнатися, чим займається Тереза. Вона довіряла своїй подрузі, і була певна, що та вершить благородні справи.

Піднявши те, що могла підняти, Беатріс обережно поклала все на стіл. Тереза уважно роздивлялася, що з постраждалого можна врятувати. Молоді дівчата стояли зовсім поруч, утворюючи незвичайний, зовнішній контраст. Навіть було трохи дивно, що вони подруги.