Розділ 11 Захисник

Позашляховик Ітана м'яко зупинився на під'їзній доріжці біля будинку Девіда. Сонце вже піднялося вище, але туман і не думав розсіюватися, огортаючи котедж щільною білою ковдрою. Ітан кілька секунд сидів у машині, поправляючи комір куртки й дивлячись на затихлий дім. На його обличчі не було жодних емоцій — лише холодна, зосереджена маска.

Він піднявся на ґанок і двічі коротко постукав. Двері відчинилися майже миттєво. Елен стояла на порозі — бліда, з опухлими від сліз очима, загорнута у великий вовняний плед.

​​— Ітане... — її голос затремтів, і вона відступила назад, впускаючи його в коридор. — Дякую, що приїхав. Я... я не знала, кому ще зателефонувати. Девід просто збожеволів. Він кричав на мене, звинувачував...

​​— Тихо, тихо, Елен, я тут, — Ітан м'яко зачинив за собою двері й обережно, суто по-дружньому, обійняв її за плечі, злегка притиснувши до себе. Від нього пахлопрохолодою і салоном автомобіля. — Заспокойся. Девід зараз не при собі. Ми всю ніч провели на ногах, нове вбивство сильно вдарило по ньому. Шериф вимагає результатів, і Дев просто переніс цей професійний тиск на тебе через дурні збіги.

Він провів її на кухні, де на підлозі все ще лежали уламки розбитої чашки. Ітаноцінив ситуацію поглядом, акуратно підсунув Елен стілець, а сам узяв віник і почав мовчки прибирати порцеляну. Це виглядало так буденно і так турботливо, що Елен мимоволі відчула слабке полегшення.

​​— Я не розумію, як він міг, — тихо говорила вона, витираючи сльози краєм пледа. — Він згадав якусь камеру в кав'ярні, мій каталог у Лілі... Але я просто хотіла допомогти тій дівчині! А вночі мені знову снилася лікарня, я вийшла на веранду, бо задихалася. А він побачив у цьому якусь провину.

​​— Елен, послухай мене уважно, — Ітан закінчив із прибиранням, сів навпроти неї і взяв її за тремтячі руки. Його погляд був максимально щирим і теплим. — Я знаю Дева зі шкільних років. Коли він розслідує справу, він бачить світ як схему з доказів. Він знайде твій каталог біля тіла — і його мізки копа автоматично шукають зв'язок. Але я з ним поговорю. Я вправлю йому мізки. Я поясню йому, що ти фізично не здатна на таке.

​​Ітан на мить замовк, ніби щось обмірковуючи, і його погляд мимохідь упав на кухонну стійку. Там, поруч із чайником, стояла відкрита скляна банка з сушеними травами. Ітан затримав на ній погляд лише на секунду, але всередині у нього все спрацювало як годинник. Це був той самий лавандовий збір із бергамотом, який Лілі Росс пила перед смертю в бібліотеці — Елен сама заварювала їй його в термокружку, коли вони сиділи над ескізами.

​​— Тим паче, — продовжував Ітан, знову дивлячись на Елен і злегка стискаючи її пальці. Елен, послухай мене, — Ітан стишив голос і зазирнув їй в очі. — Криміналісти знайшли на ліжку Лілі мікрочастинки світло-бежевого кашеміру.

​Елен на мить завмерла, її очі округлилися від раптового усвідомлення.

​​— Тихо, тихо, сонечко, не панікуй, — Ітан підвівся, підійшов до неї й обережно поклав руки їй на плечі, злегка масажуючи їх, щоб зняти напругу. — Я сховаю цей звіт. Поки криміналісти не дали офіційне підтвердження структури волокон, я просто притримаю папери у себе у відділку. Я захищу тебе, Елен. Обіцяю.

​​Він говорив це так упевнено й спокійно, що Елен мимоволі затихла, відчуваючи безмежну вдячність до єдиної людини, яка залишилася на її боці в цьому збожеволілому світі.

​​— Тобі зараз краще побути одній, відпочити й ні з ким не розмовляти, особливо з Девідом, поки він не протверезіє від емоцій, — тихо додав Ітан, відступаючи до дверей. — Я сам знайду його й спробую все владнати. Вір мені.

​​Елен слухняно кивнула, проводжаючи його поглядом. Коли двері за Ітаномзачинилися, у будинку знову запала тиша. Елен залишилася сидіти на кухні, самотня й налякана, а Ітан швидко спустився з ґанку, сів у свій позашляховик і рушив крізь густий орегонський туман. На його обличчі була максимальна зосередженість — попереду була складна розмова з напарником.