Розділ 10 Тріщина в фундаменті

Девід повернувся додому, коли перші брудні промені світанку ледь пробивалися крізь туман. В будинку було холодно. Еленсиділа на кухні, загорнувшись у плед, і стискала в руках чашку з давно охололим чаєм. Побачивши чоловіка, вона підвелася, вдивляючись у його змучене, посіріле обличчя.

​​— Деве... Що сталося? — тихо запитала вона.

Девід не зняв куртку. Він зупинився посеред кухні, і його погляд — важкий, сухий, детективний — змусив Елензробити крок назад.

​​— Лілі Росс мертва, Елен, — глухо вимовив він. — Її задушили сьогодні вночі. Вдома. Поруч знайшли твій архітектурний каталог, який ти дала їй минулого тижня.

​Елен охнула, її пальці розтиснулися, і чашка з гуркотом упала на підлогу, розлетівшись на друзки. Вона поблідла так, що здавалося, зараз знепритомніє.

​​— Боже... Як мертва? Ця мила дівчинка з бібліотеки?.. Але до чого тут мій каталог, Деве? Що ти на мене так дивишся?

​​— А як мені на тебе дивитися?! — Девід уперше за весь час зірвався на крик, і цей звук ударив по стінах кухні. Вся напруга останніх днів вибухнула лавою. — Спочатку купон із твоїм унікальним почерком у кишені Клари Мендес! Потім камери відеоспостереження фіксують тебе в тій самій кав'ярні, де за сусіднім столиком сиділа майбутня жертва! Ти сказала, що була за містом, але ти сиділа там і нервово чекала на якогось клієнта! Тепер Лілі... Вона була дивно схожа на тебе, Елен. Ті самі очі, те саме волосся. І вночі, коли її вбивали, тебе не було в ліжку. Мені подзвонив Ітан о чверть на другу, я прокинувся — ліжко порожнє. Я вийшов на веранду, а ти стоїш там, крижана, дивишся в туман і ніби нічого не чуєш! Лілі вбили між першою та другою. Де ти була до того, як я вийшов на веранду, Елен.

​​— Деве, що ти таке говориш?! — по щоках Елен покотилися сльози, вона затряслася від жаху та нерозуміння. — Ти... ти підозрюєш мене?! В усьому цьому? Ти збожеволів!

​​— У тебе психологічні проблеми, Елен! Після того, що сталося в лікарні... після викидня, ти сама не своя! — Девід крок за кроком наступав, важко дихаючи, засліплений власним болем і жахливими збігами. — Ти бачиш молодих дівчат, які приходять до нас, які спілкуються зі мною, і щось всередині тебе перемикається! Це ревнощі? Це якась образа? Скажи мені! Я детектив, Елен, я зводжу факти докупи, і всі вони ведуть до цього будинку!

​​— Зупинись! Замовкни! — закричала вона, закриваючи вуха руками й стискаючись у кутку біля столу. — Це не я! Я нікого не вбивала! Я не бачила там Клару Мендес, я просто пила каву! А Лілі... я просто хотіла їй допомогти! Як ти можеш... як ти, мій чоловік, можеш думати про мене таке?!

​​Девід важко дихав. Побачивши її сльози та дикий, безпорадний переляк, він раптом відчув, як злість міняється на глуху, випалювальну порожнечу. Йому стало страшно від власних слів. Він розвернувся, грюкнув дверима кухні й вискочив на вулицю, сів у машину та рвонув геть із подвір'я, не знаючи, куди їде.

​​Елен залишилася сама посеред розбитої порцеляни. Її світ зруйнувався за кілька хвилин. Людина, яка мала її захищати, назвала її монстром. Ридаючи, вона гарячково схопила телефон зі столу. Їй потрібен був хтось, хто знає Девіда, хто бере участь у розслідуванні й зможе тверезо розібратися в цьому кошмарі. Вона набрала єдиний номер, який прийшов у голову.

— Ітане... — вимовила вона крізь ридання, коли в слухавці почувся голос напарника її чоловіка. — Ітане, допоможи мені, благаю... Девід... він приїхав і звинуватив мене в убивствах. Він думає, що це я. Каже про якісь камери, про каталоги... Ітане, скажи йому, що це не я, благаю тебе! Я не божевільна!

​​На іншому кінці дроту запала коротка пауза. Ітан сидів у своїй новій, ще напівпорожній орендованій квартирі. На кутку столу лежали загорнуті в пластик речі та свіжі документи про розлучення — їхній шлюб із Меган офіційно закінчився два дні тому, тихо й без зайвих скандалів. Почувши відчайдушний, плачучий голос Елен, Ітан миттєво підвівся, а його обличчя стало напруженим і зосередженим.

​​— Елен, сонечко, заспокойся, — голос Ітана в слухавці звучав максимально тепло, м'яко й заспокійливо. — Тихо, дихай. Девід просто перевтомився, на нього шалено тисне шериф через нове тіло, і він зараз абсолютно не при собі. Я знаю, що це не ти. Чуєш мене? Я точно знаю, що ти ні в чому не винна. Це просто якесь страшне непорозуміння. Я нікому не дозволю тебе скривдити. Зараз я зберуся і приїду, добре? Спробую знайти Девіда або спочатку заскочу до тебе, щоб ти не була сама. Тримайся, Елен. Я поруч.