Розділ 6 Ескіз на каталозі

Міська бібліотека розташовувалася в старій двоповерховій будівлі з високими арочними вікнами та скрипучою дерев'яною підлогою.

Тут панувала особлива, майже сакральна тиша, порушувана лише шелестом сторінок та приглушеним гудінням старого люмінесцентного освітлення. Відвідувачів майже не було, тож детективи одразу помітили Лілі Росс за стійкою видачі книг.

​​Дівчина захоплено перегортала якийсь важкий каталог, підперши підборіддя долонею. Коли вона підвела голову на звук їхніх кроків, Девід мимохідь відзначив її зовнішність. У Лілі були великі, глибокі карі очі, правильні, тонкі риси обличчя і густе темне волосся, що хвилями спадало на плечі. Вона належала до того самого витонченого типу зовнішності, що й Елен.

​​— Офіцер Девіде? — Лілі щиро здивувалася, впізнавши його після минулого тижня. — Знову потрібні якісь архіви для шерифа?

​​— Привіт, Лілі. Цього разу ми по роботі, — спокійно відповів Девід, показуючи значок. Ітан став трохи збоку, прихилившись до стійки й увімкнувши свою фірмову доброзичливу посмішку, яка завжди допомагала розговорити свідків.

​​— Ми розслідуємо справу Клари Мендес, — м'яко вступив у розмову Ітан. — Опитуємо всіх, хто міг бачити її минулого четверга. Камери зафіксували, що ви перетиналися з нею біля кав'ярні «У затишку» ввечері, незадовго до закриття. Ви випадково не помітили, куди вона пішла?

Лілі на мить замислилася, звівши брови.

— Ах, так, пам'ятаю... Я тоді виходила з кав'ярні й випадково штовхнула якусь дівчину, бо розмовляла по телефону, — вона винувато знизала плечима. — Але, чесно кажучи, я майже не дивилася на неї. Вона просто розвернулася й пішла в бік центрального скверу. На вулиці вже було темно й дуже туманно, тому я нікого поруч не помітила. Я сама поспішала.

​​— Шкода, — зітхнув Ітан, але не втратив оптимізму. — Навіть така дрібниця корисна. Принаймні ми тепер знаємо напрямок її руху. Дякую, Лілі.

​​Девід уже збирався подякувати й попрощатися, як раптом його погляд упав на великий глянцевий журнал, який дівчина гортала до їхнього приходу. Це був професійний архітектурний каталог «Сучасний простір». На розвороті сторінки лежала тонка шовкова стрічка, що слугувала закладкою, а поруч на полях олівцем було зроблено кілька нотаток.

​​Там, прямо на білому папері дорогого видання, красувався швидкий начерк планування кімнати. А під ним — розмашисті, злегка нахилені вліво літери з ідеально виведеними хвостиками. І та сама літера «в» з характерним, петлеподібнимверхнім розчерком.

​— Лілі, — Девід змусив свій голос звучати рівно, хоча всередині все затремтіло. — Звідки у тебе цей каталог?

​Дівчина здивовано поглянула на детективів, не розуміючи такої раптової цікавості до журналу.

​— А, це? — вона посміхнулася. — Це мені дала Елен, ваша дружина. Ми випадково перетиналися з нею минулого тижня тут, у бібліотеці. Я поскаржилася, що ніяк не можу придумати, як розставити меблі у своїй кімнаті. Елен така мила! Вона просто відкрила цей журнал, прямо на коліні накидала мені кілька варіантів і віддала його мені, щоб я подумала.

​Ітан, який стояв поруч, на секунду замовк, уважно вдивляючись у начерк на полях, а потім швидко перевів погляд на бліде обличчя свого напарника. У його очах знову з'явилося те саме глибоке, дружнє занепокоєння.

​​— Ну от бачиш, Дев, твоя дружина допомагає всьому місту, — напівжартома промовив Ітан, м'яко перериваючи затяжну паузу й акуратно торкаючись ліктя Девіда, ніби повертаючи його до тями. — Елен у тебе просто золото. Дякую, Лілі, ти нам дуже допомогла. Якщо згадаєш ще щось про той вечір — обов'язково набери нас.

​​Вони вийшли на ґанок бібліотеки. Прохолодне повітря Орегону трохи протверезило Девіда, але дивне відчуття розгубленості всередині лише розросталося.

​​— Дев, друже, послухай мене, — Ітанзупинив його на сходах, зазирнувши прямо в очі й понизивши голос до шепоту. — Я знаю, про що ти зараз думаєш. Спочатку купон у Клари, потім відео в кав'ярні, тепер цей каталог у Лілі. Але припини це. Елен — дизайнер, її робота — спілкуватися з людьми й малювати ці бісові ескізи. Це просто збіги, чуєш? Це маленьке містечко. Не смій шукати проблему там, де її немає, особливо коли йдеться про твою родину. Я з тобою, і ми знайдемо справжнього вбивцю.

​Ітан говорив так щиро, так віддано прикривав спину свого найкращого друга, що Девіду стало гаряче від сорому. Напарник захищав Елен навіть завзятіше, ніж він сам.

​​Девід кивнув, міцно потиснувши Ітануруку. Вони сіли в машину, але в голові старшого детектива все одно крутилися дивні думки. Ця дівчина, Лілі, була так схожа на його дружину. І вона теж тримала в руках річ із унікальним почерком Елен. Девід відкинувся на сидіння автомобіля, дивлячись перед собою. Жодних логічних зв'язків поки не було, але це раптове портретне й творче переплетення залишало на душі ледь помітний, але тривожний осадок.