Розділ 4 Студенські спогади

Вихідні принесли на узбережжя тимчасове затишшя. Штормовий вітер ущух, залишивши після себе лише густий, вологий туман, який щільною ковдрою огорнув скелястий крутосхил. Девід нарешті зміг трохи видихнути й провести ранок удома. Вони з Елен пізно поснідали, і вперше за останні дні на її обличчі з'явилася легка, спокійна усмішка. Вона повернулася до своїх креслень, а Девід заварив свіжу каву, намагаючись бодай на кілька годин викинути з голови думки про бордову папку з відділку.

​​Близько другої години дня тишу будинку порушив короткий, наполегливий автомобільний сигнал, а за хвилину на веранді почулися важкі, упевнені кроки. Двері відчинилися, і в дім разом із порцією прохолодного океанського повітря буквально влетів Ітан. Він був один, без Меган, одягнений у затишний вовняний светр, а в руках тримав велику коробку з місцевої кондитерської та пакунок із фермерським сиром.

​​— Не чекали? — з порога весело вигукнув Ітан, скидаючи куртку. — Я проїжджав повз вашу скелю, дай, думаю, заскочу. Меган поїхала до сестри в Портленд на всі вихідні, я вдома ледь не здихав від нудьги. Елен, сонечко, сподіваюся, ти не проженеш голодного напарника твого чоловіка?

​​Елен вийшла з майстерні на другому поверсі й спустилася сходами, щиро всміхаючись.

— Тобі я завжди рада, Ітане, заходь, — відповіла вона, приймаючи з його рук коробку з тістечками. — Якраз кава свіжа є.

​​Вони влаштувалися у вітальні. Ітанзвично зайняв велике плетене крісло біля панорамного вікна, Девід сів навпроти на дивані, а Елен заходилася розливати гарячий напій у порцелянові філіжанки. Атмосфера була настільки невимушеною й домашньою, що Девід уперше за довгий час відчув себе абсолютно розслаблено.

​​— Яка ж ти все-таки неймовірна господиня, Елен, — Ітан узяв філіжанку, м'яко затримавши свій погляд на її обличчі. Його голос на мить став теплішим, набувши якихось ледь помітних, м'яких ноток. — Деву просто казково пощастило. Навіть кава у тебе має якийсь особливий, затишний смак. Не те що мої офісні помиї.

​​Елен лише тихо засміялася, і сіла поруч із чоловіком, закинувши ногу на ногу. Девід теж лише посміхнувся й похитав головою. Вони знали Ітана надто багато років, щоб зважати на його галантність — він завжди був харизматичним, відкритим і не шкодував теплих слів для близьких людей.

​​— Ой, та годі тобі, — махнула рукою Елен. — Ти краще розкажи, як там Меган? Облаштувалася на новому місці?

​​— Ой, Меган... ну, ти ж її знаєш, — Ітан легковажно відмахнувся, миттєво повернувшись до свого звичного тону. — Дім, робота, звіти. Вона хороша, але іноді з нею занадто... тихо, чи що. Немає цього твого творчого вогню, Елен.

​​— Ітане, ну не починай, вона у тебе чудова й дуже спокійна, — м'яко дорікнула Елен.

​​— Чудова, чудова, — погодився він і раптом хитро поглянув на Девіда. — Ех, Дев, а пам'ятаєш наш перший курс в академії? Коли ти привів її знайомитися в ту зачухану студентську забігайлівку біля парку? Вона тоді сіла за стіл, вся така тендітна, з цими своїми величезними очима й купою ескізів під пахвою...

​​— Пам'ятаю, звісно, — всміхнувся Девід, занурюючись у спогади. — Ти тоді ще примудрився перекинути на її малюнки свій молочний коктейль.

​​— Було діло! — голосно зареготав Ітан, але потім раптом зупинився, закрутив у пальцях чайну ложечку й поглянув на Елен зі злегка ностальгічною посмішкою. — Я ж тоді, якщо чесно, і сам був у тебе трохи закоханий, Елен. Ну, серйозно. Дивився на Дева й думав: ну от за які такі заслуги цьому похмурому кадету дісталося таке скарб? Хотів навіть на дуель його викликати.

​​Він видав короткий, гучний смішок, майстерно перетворюючи свої слова на жарт, і дружньо підморгнув Девіду, показуючи, що все це — справи давно минулих, наївних студентських років. Елензлегка почервоніла від несподіваного зізнання, але теж підтримала загальний сміх.

​​— Ну, добре, що до дуелі не дійшло, — віджартувалася вона, підливаючи Ітану ще трохи кави. — Бо містечко залишилося б без двох найкращих детективів.

​​Девід весело поплескав друга по плечу, і розмова плавно перейшла на інші студентські курйози. Вечір у котеджі на скелі минав у повній ідилії, поки за вікном густішав туман, відрізаючи будинок від решти світу.