7 глава "Весілля"

7 глава

Пройшов місяць

Слава взяв Єгора на випробовуваний тиждень, який пройшов успішно і тому у клініці з’явився інтерн. Він не має право лікувати дітей самостійно і тому ходить весь час з Ксенією. Вона каже, що він повинен робити. А ми з Славою вже переїхали в іншу квартиру і почали готуватись до нашого весілля.

Сьогодні ми поїхали у ресторан. Ресторан був за містом і тому ми їхали до нього годину. Коли ми приїхали і зайшли на територію ресторану ми побачили невелику терасу. На терасі стояло чотири столика. Ми зайшли в ресторан і роздивились зал. Зал був в білих тонах. На стінах висіли невеликі картини. Столики були застелені голубою скатертиною і стільці були також білого кольору з голубими сидіннями.

До нас підійшов адміністратор. Це був чоловік. Він був вдягнений в красивий чорний костюм з білою сорочкою.

- вам щось підказати? — запитав він

- так, у нас скоро весілля і ми хочемо орендувати зал.

- коли у вас весілля? — запитав адміністратор

- 7 травня — сказала я, адміністратор подивився в журнал

- пробачте, але на 7 травня ресторан заброньований

- шкода — сказала я

- пішли знайдемо інший ресторан — сказав Слава, взяв мене за руку і ми вийшли з ресторану.

- шкода, такий гарний ресторан — сказала я

- не засмучуйся, ми знайдемо ресторан краще

Ми сіли в машину і поїхали у клініку, бо сьогодні понеділок і треба працювати. Коли ми їхали у клініку мені подзвонила директорка дитбудинку.

- добридень Інна Станіславівна

- добридень хто це?

- це директорка дитбудинку Мирослава Федорівна

- я вас слухаю

- ми повинні забрати від вас Олю

- чому? — запитала я і включала на голосний зв'язок телефон щоб Слава чув теж

- ви не є батьками Олі

- почекайте... ви самі нам її віддали

- знаю

- і в чому тоді проблема?

- ми помилились коли віддали її вам і тому Оля повинна бути у дитбудинку! Її вихователька приїде до вас додому через годину і забере її.

- Оля зараз у школі

- то заберіть її звідти — сказала Мирослава Федорівна і поклала слухавку

- що це було? — розгублено запитала я

- не знаю

Ми заїхали у школу і забрали Олю з другого уроку.

Ми їхали додому і я цілу дорогу думала, про те що я можливо ніколи її не побачу. Коли ми приїхали додому біля нашого дома вже стояла вихователька Оксана Валентинівна. Вона подивилась на нас.

- привіт, Оля. Поїдемо зі мною....збирай речі

Ми зайшли у квартиру і Оля пішла збирати речі. Сказати що вона засмучена це нічого не сказати. Оля забрала весь одяг який ми купили.

Коли Оля виходила з квартири, вона почала плакати.

- не віддавайте мене назад в дитбудинок! — слізно просила вона

Я нічого не могла їй сказати тому що мені самій було боляче. Я дивилась у вікно як вони сідали в машину. Я побачила як машина поїхала, тоді я лягла на ліжко і закрила лице руками, бо по ньому вже текли сльози. До мене підійшов Слава і сів на ліжко. Він теж був сильно засмучений.

- ми вдочеримо її і заберемо до себе і Оля знову буде жити з нами — сказав Слава, я сіла на ліжко і Слава дуже міцно мене обійняв. Я заспокоїлась.

- вона напевно подумала, що ми її віддали.

- може і подумала, але ми її заберемо.

Слава поїхав у у клініку, а я через дві години забрала Артема зі школи. Ми приїхали додому. Артем швидко зняв курточку і взуття і побіг шукати Олю.

- Оля! Оля, де ти? Оля! Інна, а де Оля? Вона у клініці?

Я не знала як сказати Артему, що Олю забрали. Я подивилась на нього, Артем чекав від мене відповіді.

- Артем....розумієш....

- що?

- ....Олю забрали у дитбудинок

- ви її віддали?

- звичайно, що ні, у нас її забрали — племінник почувши це побіг на другий поверх у свою кімнату і грюкнув дверима. Я не стала заходити до нього в кімнату, бо знала чим це могло закінчитись. Я пішла готувати вечерю і весь час думала про Олю. Як вона там?

Через півгодини прийшов додому Слава. Він зайшов у кухню.

- привіт — сказав він і сів на барний стілець — як Артем відреагував на те що Олю забрали?

- погано....він подумав, що ми Олю віддали...

- ти сказала, що у нас забрали її?

- так, але він здається в це не повірив....побіг у свою кімнату і сидить там — сказала тихо я

Артем вийшов зі своєї кімнати і зайшов на кухню. Він подивився на нас сумними очима.

- відвезіть мене до бабусі і дідуся

- давай повечеряємо і потім поїдемо — сказала я

- ні! Зараз!

- відвеземо зараз якщо він хоче — сказав Слава

-...добре

Ми зібрали речі Артема, сіли в машину і поїхали до бабусі. Артем всю дорогу мовчав.

Ми приїхали і Артем швидко зайшов у під'їзд. Я подзвонила у двері. Мама відкрила двері здивовано подивилась на нас.

- привіт, заходьте — сказала мама, Артем не роздягаючись побіг у свою кімнату.

- привіт

- я не знала, що ви приїдете, а що це з Артемом?

- ми не планували, але Артем захотів до вас

- проходьте, будете каву?

- так — сказала я

Ми сіли за стіл і мама зробила нам каву.

- де тато?

- він ще на роботі. Що у вас сталося? Де Оля?

- її у нас забрали. Сказали що помилились коли віддали її нам

- як це помилили?

- директорка сказала, що ми ще не її батьки і тому Оля повинна бути у дитбудинку — сказав Слава

- Артем подружився з Олею....він думає, що ми її віддали самі у дитбудинок — сказала я — я думаю він з вами поживе, якщо ти не проти.

- я не проти — сказала мама

Ми допили каву і поїхали додому. Коли ми збирались я Артему сказала “бувай”, але він навіть з кімнати не вийшов. Він мабуть дуже сильно образився, але ж ми не винні в цьому, що Олю забрали у дитбудинок.