6.2 глава "Клініка"

Восьма глава

Пройшов тиждень.

Весь минулий тиждень я знаходилась біля Олі. Її перевезли у палату. Моя мама вже повернулась додому і почувається добре. А я з сьогоднішнього дня керую клінікою сама, бо Слава поїхав у відрядження. І й ще я почала збирати документи щоб вдочерити Олю.

Сьогодні в клініку я з Артемом приїхали о восьмій годині. У Артема в школі карантин. Ми зайшли в мій кабінет. Артем ще хотів спати, він ліг на диван і я вкрила його пледом. А сама сіла дивитись які документи треба щоб вдочерити Олю.

До мене зайшла медсестра.

- пробачте — сказала вона — там жінка прийшла і каже, що вона забирає Олю.

- що? — я встала і побігла до палати Олі.

Я ввійшла в палату. Біля Олі стояла жінка. Вона подивилась на мене. Я цю жінку не знала

- хто ви? — запитала я

- Оксана Валентинівна, вихователь Олі, а ви хто?

- я заступниця директора цієї клініки, Інна Станіславівна. Яке право ви маєте забирати Олю без дозволу лікаря? Ви знаєте, що дівчинка лежала в реанімації тиждень?

- знаю, і що?

- вона ще не готова виписуватись з клініки!

- вона повинна бути у дитбудинку вже сьогодні.

- навіщо?

- так сказала директор дитбудинку

Повз палати проходила Ксенія.

- Ксенія зайди сюди — сказала я, вона зайшла в палату

- що тут відбувається? — запитала Ксенія

- оця жінка хоче забрати Олю назад у дитбудинок

- її не можна забрати, Оля цілий тиждень лежала у реанімації

- я їй те саме сказала, але Оксана Валентинівна наче не чує мене

Ми довго розмовляли. Оксана Валентинівна подзвонила директорці дитбудинку. Вона приїхала і забрала Олю у дитбудинок не дивлячись на те що Оля ще не готова їхати.

Я зайшла у кабінет і подивилась на Артема, він ще спав. Я сіла за стіл і подивилась на комп’ютер. На комп'ютері був відкритий файл з документами щоб вдочерити Олю. Я закрила файл і у мене потекли сльози. Я не помітила, що Артем відкрив очі.

- Інна, що сталося? — запитав Артем

- нічого....все добре — сказала я і витерла сльози. Артем підійшов до мене і обійняв мене, а я обійняла його — їсти хочеш?

- так

Ми пішли у буфет і купили там чай і по два пиріжка з капустою. Мені зателефонував Слава. Він запитав як справи. Я вийшла на вулицю розповісти йому про Олю, так щоб Артем цього не почув.

Він був здивований такій новині. І сказав, що він приїде раніше на декілька днів, щоб розібратися з цим.

Я вже збиралась заходити в буфет до Артема, але мене покликала Ксенія. Ми з нею говорили про Олю. Я їй сказала, що хочу вдочерити цю дівчинку. І попросила Ксенію, щоб вона мені

дзвонила якщо Оля знову потрапить у клініку.

В буфет ми зайшли разом. Я підійшла до Артема, а Ксенія пішла купити собі каву.

Ми вийшли з Артемом з буфету і пішли до мене в кабінет.

Друга половина дня пройшла спокійно. Артем сидів на дивані і читав книжку, а я сиділа розбиралась з різними документами. Потім вирішила відволіктись і подивитись новини. Я побачила відео про дитбудинок.

“Є нові новини про зниклих дітей з дитбудинку. На минулому тижні біля лісу знайшли двох мертвих дівчат. Сьогодні поліція знайшли ще трьох дітей. Цих трьох дітей забрали до лікарні.”

- що дивишся? — запитав Артем

- та так нічого цікавого — сказала я і закрила ноутбук — поїхали додому

- так — сказав племінник і ми почали одягатись. У кабінет постукала Ксенія. Вона ввійшла і сказала, що Олю привезли у клініку декілька хвилин тому без свідомості. І що Оля зараз лежить у реанімації. Це все почув Артем.

- що з нею? — запитав він

- ми її лікуємо — сказала Ксенія, а що конкретно сталося з Олею Ксенія не сказала.

- я її хочу побачити — сказав племінник

- на жаль не можна — сказала я і побачила похмуре лице Артема

- чому?

- бо в реанімацію можуть заходити тільки лікарі і медсестри, навіть я туди не можу зайти

- чому?

- бо я не лікар

- але ти тут працюєш

- в клініці працюють не тільки лікарі.

- а дяді Славі можна туди заходити?

- йому можна

- а чому йому можна?

- по-перше він директор, а по-друге він лікар

- жаль що його тут немає — сказав племінник

****

Ми з Артемом приїхали додому. Я приготувала вечерю. Коли ми повечеряли Артем сів робити домашнє завдання, яке задала вчителька. Я тим часом прибрала брудний посуд і подзвонила Славі. Він вже відпочивав у номері готелю. Він розповів, чому поїхав у відрядження. Виявляється що його попросили провести лекції у якомусь медичному інституті. Я йому розповіла про Олю. Реакція Слави на ці події мені була не зрозумілою. Він наче хвилювався, а наче ні.

Ми договорили з Славою і через декілька хвилин мені подзвонила мама. Ми з нею трохи поговорили. Вона розповіла, що її сестра знову вже у спеціальному закладі. Вона сказала, що зараз у неї з’явився вільний час і що хоче побачити Артема. І тому я завтра привезу його до неї.

Ми лягли з Артемом спати о дванадцятій годині. Артем заснув швидко, а я не могла заснути, все думала про Олю, як вона там.

Наступний ранок почався з того, що ми з Артемом прокинулись, поснідали і поїхали до бабусі. Ми їхали довго, адже це був ранок час пік. Коли ми зайшли у квартиру мама нас зустріла з посмішкою. Вона запросила нас сісти за стіл і випити з нею трав’яний чай.

Я сказала мамі, що мені треба їхати у клініку. Мама обійняла мене і я вийшла з квартири і мені стало сумно, я згадала Андрія. І тому вирішила спершу заїхати на кладовище.

Я купила квіти перед входом на кладовище, і пішла до його могили. Я підійшла і поклала квіти, а потім сіла на лавку і подивилась на його фотографію.

“Привіт, Андрій. Після того як ти помер я зовсім не хотіла жити, адже я втратила тебе, — сказала тихо я — але зараз я почала рухатись далі. Моє життя змінилось. Пам’ятаєш мого племінника Артема? Я почала його виховувати — я це казала і мені в одну мить здалося, що я йому пишу лист — у мене є наречений, якщо ти мене зараз чуєш, не ображайся на мене із-за цього. Ми скоро одружимось.... Коли ми з тобою потрапили у аварію в цей час я була вагітна. У мене був викидень. Я нікому це не казала і не скажу. У нас зараз була б дитина.... — я на декілька хвилин замовкла —..... я не знаю хто у нас був би хлопчик чи дівчинка. Мені було б все-одно, адже це була б наша дитина.”