6.1 глава "Клініка"

6.1  глава

Пройшов місяць.

Слава почав працювати в своїй клініці. Ігор в той день як передав документи Славі поїхав у Луцьк, але не сам. Він забрав з собою Марту і Христину. Артем знову живе зі мною, бо бабусі і так важко. Вона зараз доглядає за своєю сестрою, у якої Альцгеймер.

Сьогодні 31 грудня, до нас прийдуть батьки і сестра Слави. Вони будуть з нами зустрічати Новий рік.

Я приготувала різні страви. Артем допомагав робити салати, ми з ним розмовляли, він розповів, що йому подобається одна дівчинка. Слава поставив стіл і як завжди розставив бокали і тарілки з виделками.

Я вдягла сукню, яку мені подарував Слава.

Гості прийшли вчасно. Аліна прийшла з своїм сином Богданом. Богдану теж 7 років як і Артему. Вони зайшли в кімнату.

- Де ялинка? — запитала Катерина

- Не встигли поставити

- Давайте всі разом її прикрасимо — сказала Катерина і ми стали її прикрашати. Ми прикрашали ялинку розмовляли і сміялись. Хлопці зразу знайшли спільну мову. Виявилось, що Артем і Богдан вчаться в одній школі, але в різних класах.

Після цього ми сіли за стіл. Слава налив в бокали вино. Але Аліна пила сік. Вона розповіла нам, що вона вагітна. Катерина вперше це почула, і зраділа цій новині, бо у неї з’явиться ще один онук.

- Чому Тарас не приїхав з тобою? — запитала я

- Він з нашим старшим сином поїхав до своєї мами у Чернівці.

Аліна розповіла мені, що вона працювала медсестрою в клініці Слави, але коли народився Богдан, вона звільнилась. Повертатись туди не хоче, але чому вона не сказала.

Після дванадцятої ми всі пішли гуляти в парк. І гуляли до ранку. Після прогулянки ми прийшли додому і лягли спати.

****

Сьогодні вже 3 січня. Я прокинулась від дзвінка телефону. Відкривши очі я побачила що це дзвонить Марина Олександрівна.

- Добрий ранок, пробачте, що я так рано дзвоню — вона це сказала швидко — мені треба щоб ви приїхали сюди.

- Добре — сказала я і Марина Олександрівна поклала слухавку. Я встала з ліжка і подивилась на Славу. Він відкрив очі.

- Чого так рано встала?

- Марина Олександрівна дзвонила, попросила приїхати

- Так у нас же відпустка

- Знаю, але треба поїхати, підвезеш мене?

- Добре — сказав Слава

Через годину ми були у Марини Олександрівни. Вона відкрила двері. Вона була дивно вдягнута. Марина Олександрівна запросила нас у кабінет. Ми сіли на диван.

- Дякую, що приїхали — сказала вона — я вас попросила приїхати, тому що ми на цьому тижні повинні поїхати в іншу країну.....ми переїжджаємо. І тому вибачте, але я вас звільняю.....

Ми були в шоці, це як “сніг на голову”. Вона нам подякувала за все що ми зробили для Максима. Ми зібрали всі речі які я там залишила і помітила, що речей Алли вже не було.

Після цього ми поїхали додому.

Ми приїхали додому і я першим що зробила це виклала резюме. Потім пішла зробила нам каву з коньяком. Ми пили каву і розмовляли.

- Я не думала, що рік почнеться так

- Я теж

- Мені знову треба шукати роботу

- Навіщо шукати роботу? Йди працювати до мене в клініку. Будеш моїм заступником

- Але я нічого не знаю.

- Нічого, я все тобі розкажу

- Добрий ранок.. — сказав Артем

- Добрий ранок, мій хороший, будеш снідати?

- Так

- Йди вмивайся, а я зараз приготую тобі щось — сказала я і Артем пішов у ванну кімнату

- Ти згодна працювати зі мною?

- Так — сказала я і посміхнулась

- Добре, давай тоді поїдемо сьогодні в клініку.

- А, Артем як один вдома залишиться?

- Візьмемо його з собою

Ми поїли і поїхали у клініку.

Ми зайшли в кабінет Слави. Він мені почав розповідати про документи, про персонал. У цьому закладі працює багато людей, що навіть не запам’ятаєш всіх. Слава дав мені велику папку, де було написано про персонал, як звати людину і його посада. Я вирішила подивитись цю папку.

Декілька сторінок я перегорнула. Побачила знайоме обличчя. А потім прочитала ім'я і згадала, що це моя однокласниця. Я з нею були подругами. Вона була відмінницею. Ми сиділи за одною партою. Я списувала у неї, вона намагалась мені пояснювати математику. В цій клініці вона працює лікарем. Я запитала про неї у Слави.

- Вона давно тут працює?

- Приблизно три роки, а що? Ти її знаєш?

- Так. Це моя однокласниця. Ми з нею за одною партою сиділи — сказала я.

Потім Слава мені провів екскурсію по клініці. У цій клініці дві будівлі, одна три поверхова, а друга двоповерхова. Ми знаходились у двоповерховій будівлі. В цій будівлі знаходились кабінети лікарів і реєстратура. Кабінет Слави спочатку знаходився в триповерховій будівлі, але коли клінікою почав керувати Ігор, він собі кабінет зробив у двоповерховий будівлі на першому поверсі. Слава сказав, що навпроти цього кабінету буде мій кабінет і що на цьому тижні буде на дверях висіти табличка “Заступник директора Інна Станіславівна”.

Ми пішли у другу будівлю. В цій будівлі були операційні, реанімація, палати і кабінети масажистів, фізіотерапевтів і аптека.

Поки ми ходили я побачила трьох лікарів, які були чергові сьогодні та сім медсестер. Вони як раз ходили перевіряли як почуваються хворі. Ми заглянули в одну з палат. В цій палаті лежала дівчинка такого ж самого віку як і Артем. Їй ампутували кість правої руки. Вона лежала у палаті сама і плакала. Ми підійшли до неї.

- Привіт — сказала я

- Привіт

- Чому плачеш? — запитала я і сіла на ліжко

- Ручка болить

- Покажи де — сказала я, вона показала на ампутовану руку — це фантомний біль? — запитала я у Слави.

- Так, таке буває

- Як тебе звати?

- Оля — тихо сказала дівчинка

- Де твої батьки? — запитала я і Слава вмить подивився на мене

- Вона з дитбудинку — Артем це почув і подивився на Славу