4 глава "Викрадення"

4 глава

Пройшло два місяці.

Слава вже був дома, його виписали з лікарні, але він ще ходив на реабілітацію. Я приходила кожен день додому. Сказавши Ярині, що я не можу залишатись у неї, бо я там потрібна більше. Ярині це не подобалось, але вона нічого не сказала мені з приводу цього.

На вихідні нас Аліна запросила до себе у гості. Ми звичайно ж прийшли до неї. Вона відкрила двері.

- Привіт, проходьте

- Привіт, як бачиш ми не самі. Не було ні на кого залишити дітей. Батьки поїхали відпочивати.

- Добре, нехай проходять у дитячу кімнату, а самі проходьте у зал.

- Добре — ми зайшли у зал там був накритий стіл, який стояв біля дивану, на столі було багато страв, які так привабливо виглядали. В залі на дивані і кріслах, сиділи декілька людей одного з них я я знала, це був Ігор.

- Привіт, Інно, познайомся це мій двоюрідний брат — він показав на чоловіка який сидів на кріслі біля вікна — Діма. Це моя двоюрідна сестра — він показав на дівчину, яка сиділа на дивані і тримала в руках телефон — Влада — вони мені здалися знайомими, але де я їх бачила я не могла згадати.

Ми сіли за стіл, я сиділа біля Слави, а навпроти мене сидів Діма. Він весь час дивився на мене, мені від цього було не комфортно.

- Все добре? — запитав у мене Слава

- Так — я подивилась на Діму і згадала моменти з життя моєї сестри Марти. Я зрозуміла, що це той самий Діма, який пішов від неї — я зараз підійду, добре?

- Так — відповів мені Слава

Я вийшла на балкон подихати свіжим повітрям. Я стояла на балконі та дивилась на дитячий майданчик, на якому грались діти. Через декілька хвилин я відчула, що хтось стоїть за моєю спиною, я повернулась і побачила Діму.

- Привіт — сказав він — впізнала мене?

- Звичайно, ти той самий хлопець, який покинув мою сестру. Я і не думала, що колись ми зустрінемось.

- Я теж, але все таки зустрілись. Я чув, що ти прийшла з моїм сином

- І, що? Тим більше він тобі не син, бо у нього не має батька! — голосно сказала я

- Ні. Це мій син і я хочу його побачити!

Ми розмовляли дуже голосно, що на балкон вийшов Слава

- Що сталось?

- Твій двоюрідний брат це хлопець Марти, який покинув її вагітною

- Це правда? — Слава розвернувся і подивився на нього

- Ну...так, це правда, і я хочу його бачити

- Але Марта не хоче, щоб він з ним познайомився, шість років не було тата, а тут раптом з'явився

- Мені все зрозуміло... Діма, я думаю, що Інна тут права

- Зрозуміло, я все зрозумів. Ти став на сторону своєї дівки. Я думав ти мене підтримаєш... а ти.

- Мені здається, що нам вже час їхати додому — сказала я

- Добре — сказав Слава. Ми пішли у зал, там всі сиділи і розмовляли, але коли ми туди зайшли в залі стало тихо — Аліно, пробач, але нам вже час

- А як же десерт?

- Обійдемось без нього — сказав Слава, я оглянулась навкруги і не помітила в кімнаті Діму

- А де Діма? — запитала я — я його тут не бачу — сказала я і швидко пішла у дитячу кімнату, я відкрила двері і побачила як Діма сидить біля Артема і грає з ним — Артем нам вже час йти додому — сказала я. Артем нахмурився, і встав.

- Я хочу ще пограти з дядьком Дімою. Він хороший, він пообіцяв зводити мене у зоопарк. Я там ще ніколи не був.

Я подивилась на Діму, він посміхнувся. Я взяла за руку Артема і ми пішли в коридор вдягатись. Через п’ять хвилин ми вже йшли додому. Артем говорив про Діму, а я йшла і думала, як зробити, щоб він більше не зустрів Діму. Слава йшов біля мене і просто мовчав.

На наступний день я відвела Артема у школу, а сама пішла на роботу. Мої робочі дні проходили майже однаково. Я сиділа гралася з Євою. Хлопці ходили на гуртки, я з ними робила домашню роботу. А Ярина практично завжди сиділа з маленькою дочкою Олесею, їй вже було півтори місяці. Сьогодні поки я працювала, Слава пішов забирати Артема. Він раз чи два рази на тиждень його забирав зі школи. І тому вчителька знала його.

Слава подзвонив мені зі школи. І сказав, що Артема не має у школі, його забрав якийсь чоловік, по словам вчительки.

Я приїхала якомога скоріше. Я побачила біля дверей школи вчительку, але я її не знала. Я подивилась на неї. Вона була не висока, повненька з коротким, чорним волоссям. Вона була вдягнена в джинси, білу кофту і чорні чоботи.

- Я вас не знаю, як вас звати? — вона подивилась на мене

- Катерина Сергіївна

- Я тітка Артема, Інна. Чому ви відпустили дитину з невідомим чоловіком?

- Мені минула вчителька сказала, що його забираєте ви по черзі. Я і подумати не могла, що відпустила Артема не з тим чоловіком. Я й ще у нього запитала, ви Слава, він сказав так. Я же не знаю як ви виглядаєте.

- А той чоловік був яким? Ви можете описати його?

- Так. Він був високого зросту, з чорним волоссям, у білому пальто і чорних штанях... а точно й ще була тату на шиї. Не пам’ятаю точно яке.

- Я дається я знаю хто це — сказала я

- Я також. Це Діма.

- Пробачте, а хто це?

- Це людина, якій не треба було віддавати дитину, він тато Артема, але Артем не знає цього і дізнатися не повинен, так сказала його мама.

- Добре — сказала вчителька

- Все. Поїхали до нього — сказала я — а, ви слідкуйте за тим кому ви віддаєте дитину!

Ми сіли у машину і поїхали до Діми, добре, що Слава знав де він живе. Ми їхали доволі довго, бо він живе за містом у якомусь селі. Слава зупинив машину біля якогось паркану. На воротах висів замок, а на паркані висів номер 127. Ми вийшли з машини і почали стукати по паркану, ніхто не виходив з дому. Раптом через 5 хвилин на наш гуркіт вийшла жінка з сусіднього будинку, на вигляд їй було 40 років, вдягнена була у теплий, сірий свитер і чорні штани. Вона подивилась на нас уважно.

- Чого гуркаєте?

- Ми шукаємо одного чоловіка, сусіда вашого і хлопчика, може бачили?