Побачимося. Частина 1.

                                                                    Олександр Бойко

                                                                         Побачимося

                                                                            Частина 1

                                                                            Розділ 1

  Незважаючи на  ранок, грецьке сонце вже відчутно пригрівало. Аеропорт Елеферіос, з його натовпами і метушнею, слава богу залишився позаду. З м'яким шарудінням відчинилися двері випускаючи в світ нову порцію спраглих вражень туристів, або, може, туристів, що повернулися додому. Аеропорт - вічний пункт руху, безупинного, іноді повільного, а іноді на межі надзвуку. Комусь подобалися аеропорти, Івану Клочку – ні.
  Поставивши сумки на прогрітий асфальт чоловік повільно озирнувся.
  Старий коледжський друг, наполегливо і прямо маніакально попросив прилетіти, обіцяючи настільки грандіозне відкриття, що Іван не втримався і взявши на роботі тижневу відпустку, полетів у далеку Грецію. Полетів незважаючи на стійку нелюбов до перельотів і галасливих натовпів. Накидав у рюкзак пару спортивних костюмів, міцних черевиків і на прохання самого запрошуючого теплих светрів. У невеликому саквояжі лежав ноут, зарядки, повербанк та всякі дрібниці. Тепер лишалося чекати.
  Дивний настрій долав його ще з самого дзвінка. Самому давно хотілося відпочинку, півтора роки роботи по десять годин, перебіжок кабінет-цех, трохи виснажили тіло. А вимогливе керівництво нічого не тямуще у роботобудуванні - суттєво прополоскали мозок. І раптом дзвінок від Мартіна, пропозиція взяти участь у шокуючому відкритті. Що б це не означало, віри було мало, але хотілося відпочити - сил немає. Ось і стояв він незрозумілий радіти довгоочікуваній свободі або чекати якоїсь маячної авантюри. Хоча раніше Мартін Сток не відрізнявся ризикованими кроками, та взагалі був незламним прагматиком.
  -Сподіваюся не довго стоїш? - Знайомий голос пролунав ззаду.
  Навіть незважаючи на індивідуально пошитий костюм Мартін виглядав швидше безглуздо, ніж представницько. Іван знав його з коледжу і вражався постійній худорлявості юнака, а тепер солідного чоловіка, впливового бізнесмена та практично політика. але будь-якого недоброзичливця зовнішній вигляд англійця ввів би у оману небезпечну здоров'ю. Стік молодший був швидким, стійким та безжальним бійцем. Безкомпромісним та жорстоким. Батько, за його розповідями, виховував сина суворо. Під постійним наглядом хлопчик навчався в школі, а потім і в Імперському Коледжі, не отримував потурань, та й не просив про них. На відміну від таких же заможних одногрупників запросто відвідував з новим київським другом Іваном простецькі пивнички, нехитрі посиденьки, що нерідко закінчувалися мордобоєм. За що жодного разу не був покараний батьком, а навіть кілька разів заслужив від батька міцний чоловічий потиск рук. Коли він та Іван відмивали кров і бруд із розбитих мармиз у Мартіна вдома глава сімейства Сток повернувся з наради. Не було ні запитань ні здивування, він мовчки потис руку синові, потім Вані і попрямував до кухні. Вже на порозі обернувся – Як опоненти? - Льюїс Сток відмінно говорив російською. -Коли ми йшли вони лежали - знизав плечима Іван. Батько рушив далі, піднявши над головою руку з піднятим великим пальцем.
  Багато цікавих і кумедних історій сталося з ними за час навчання і вони звичайно підтримували зв'язок, але це було можливо були в курсі найбільш значущих моментів один одного. Але життя все ж таки розвело на різні поверхи фінансової піраміди.
 -Ваня, Ваня – Посмішка майбутнього лорда палати парламенту була щирою, або добре відрепетованою, що життєво необхідно в такій кар'єрі – Ти що- округлів? У розлученні ніби має навпаки відбуватися? Пельмені, там, горілка та доступні жінки?
  -Мене, друже, годує їдальня, напує кулер а трахкає робота.
  Чоловіки дружньо обнялися. Схоже сумніви почали розсіюватися і відпочинок все ж таки пройде славно.
  -Ти Як долетів? Начебто передавали шторм на півдні?
  -Сам знаєш, я не фанат літаків. Але це було терпимо. Дякую за бізнес клас, прямо скажу це кайф. Побував трохи лордом.
  -Гаразд. – Мартін кивнув уздовж дороги – Підемо, машину залишив недалеко. Зараз помчимося.
   -Не зрозумів. Ти що сам за кермом? Як то не за статусом тобі, дідько, лорду машину водити.
   -Достав мене цей статус. Навіщо він потрібен, якщо кайфового нічого робити не можна? Шкода, але скоро я не зможу просто на жінку подивитися, щоб потім не виявитися головним героєм у якійсь кінченій газетці. Дратує. А тут, у спекотній Греції, я для них звичайний багатий турист.
  Іван ще здалеку помітив темну бмв п'ятої серії, як тільки зрозумів що друг сам за кермом. Дуже небайдужим був молодший Сток до цієї марки. Той дістав ключ, блимнула сигналізація, багажник поплив угору.
  -Завантажуйся і покотимо.
  Клочко поклав рюкзак, поруч саквояж. Південне сонце вже пригрівало і перспектива котити в машині, нехай і люкс, кілька годин, не тішила. Дістав пачку і з насолодою закурив першу ще з київського аеропорту цигарку.
  -Я, прямо скажемо, нічого не зрозумів із твоїх пояснень. Це якось пов'язано з твоєю сімейною манією? Або прокляттям. Або проклятою манією. Пам'ятаю ти казав що чотири покоління Стоків займаються спеціальними пошуками і тобі, мабуть, теж доведеться щось там шукати. Забув уже.
  Стік усміхнувся. Потім усмішка стала ще ширшою. Можна сказати від вуха до вуха. Очі спалахнули, а плечі розширилися. Прямо стійка чемпіона. Це було надзвичайно.
  - Будемо їхати розповім тобі таку історію про цю манію - сам очманієш. А фінал – не передати словами, тут бачити треба. Побачиш сам. Кидай свою соску або кури в салоні, мені все одно. Сил немає тут стояти колись там, як казав один класик «все чудесніше і чудесніше». Поїхали, друже, поїхали.
  Заінтригований Іван акуратно загасив цигарку об колесо дорогої іномарки і, пошукавши очима урну, точним кидком відправив недопалок усередину.
  -Бачу не змінив улюблень. - Зауважив Клочко залізши в салон, провівши рукою по торпеді. Відразу максимально відсунувши крісло і відкинувши спинку. Витяг ноги. - Кайф!
 -Що їх міняти, улюблення? Хороша якість за потрібну ціну. Та й загалом, ну подобається мені німецький дизайн, що тепер? - Мартін рушив, плавно, без поспіху. Авто буквально пливло полотном дороги.
  Іван позіхнув. Чому після будь-якого, навіть невеликого перельоту завжди хилить у сон? Це тільки в нього таке?
  -Довго їхати?
  -Триста сорок кеме. За три години доїдемо. Дороги хороші, машина ще краща, не їзда - радість. Нам через Коринфську протоку, потім озерце буде й наступне озеро, Амбракія, наше.
  -О! Озеро! Згадую. Ви шукаєте щось втоплене, чи втоплене? Але не Атлантиду, щось із найближчої історії, вже наших тисячоліть. Ось далі – провал моєї пам'яті. Вибач.
  - Нічого. Тобі воно особливо і не потрібне було. Та й мені їли чесно, не так, щоб цікаво в той час. А потім ми розбіглися і великої необхідності глибше присвячувати тебе я, вибач, якось не бачив. Для тебе це було б кумедною байкою, розвагою мільйонерів яким нікуди дівати гроші, дай тільки пошукати по світу якусь фігню. - Мартін посміхнувся чомусь своєму, таємному. - Знаєш, буквально ще три роки тому і для мене це було дурницею. Витратами сімейного фонду на повітря просто за забаганням батька, його батька і так далі по батьківській лінії.
  -Значить щось змінилося. Істотно так змінилося.
  -Ще й як. Але давай по порядку, наскільки я цей порядок розумію. У шістнадцятому столітті, в одній із церков на півдні Англії, чернець сповідав старого лорда. Той перед смертю розповів про сімейну реліквію, таємницю яку передавали у його роді поколіннями з часів хрестових походів. Тільки сам лорд виявився безплідним. Якось, мабуть, у середні віки про такий конфуз ніхто не думав. Тоді ж присовували будь-якій служниці яка просто нахилилася підмістити...
  - А зараз не присовують?
  -І зараз присовують, але це до справи не стосується. Так ось, розрахунок на спадкоємця роду не виправдався, а віддати сам сувій комусь сторонньому з вагомих причин було не можна. Забігу вперед, причини справді є.
  -Серйозні? – Іван підняв брову.
  - Більш за. Про це згодом. Лорд цей вирішив віддати сувій церкви, мабуть вирішив, що той згниє в архівах або загубиться в стосах інших паперів. А може й спалять як єретичний. Хто його знає. Тільки чернець, гад такий, виявився допитливим і не дуже важливим. Прочитав таємний папір.
  -У ченця прізвище – Сток?
  -Ну так.
  -Не дивно.
  - Для мене це комплімент, Ваня. Далі. Отже, прочитав цей чернець, як з'ясували Сток, рукопис і чомусь повірив написаному. Скажу щиро, я дивуюся і не розумію до кінця, що саме змусило просту людину повірити в написане марення. Я б просто пустив це творіння на розпалювання. Ось з того часу розпочалася наша Стоковська манія пошуків.
  - Що ж там за історія? Офігенний скарб? Ченцю звичайно воно як пів царства, припустимо, варто заморочитися. Але пізніше, наскільки я розумію, сімейство вже не так гостро потребувало грошей і скарб, нехай наскільки він не був би величезним, навряд чи так уже збільшив капітал. А з часом просто витрати на його пошук уже знецінили б сам скарб.
  Він посовався влаштовуючись зручніше. Розмова була цікава. Щось нове і загадкове, що хвилює розум. Відпочинок буде успішним. Повз проносилися поля, рідкісні ряди фруктових садів. У салоні було прохолодно і в міру комфортно. Яскраве синє небо зі сліпучою кулькою сонця вгорі. Ідилія.
  -Ось завжди ти умів думати широко. Прям у яблучко. Я перекажу рукопис у вже адаптованому під сучасність варіанті. Без жодних «ажбо» і «якщо». Зізнаюся, читав усі її адаптації, думав збожеволію. А оригінал – шедевр древнього жанру жахів. Такий атмосферний хорор твір, з обов'язковими відступами про застиглу в жилах кров та інше. Сім листів телячої шкіри, прошу помітити. Отже. Якийсь чоловік стояв на березі озера, глибокого вечора. Як виявилося пізніше - був він рабом-утікачом. З повітря з'являються двоє. Абсолютно ідентичні один одному. Близнюки якщо бути точним за рукописом. Один каже іншому «заточення твоє закінчиться з появою гідних світу». Після чого поклав руку на голову близнюка і вштовхнув того в землю, стоячи, як цвях у тісто. Проходячи крізь землю і камінь невідомий почав мерехтіти і світитися, його видно було крізь усі перешкоди. За описом не схоже було що він якось чинив опір або навіть щось говорив. Опускався він не швидко і досягнувши невідомої глибини завис, навколо нього почала формуватися порожнина в камені, що розрослася до добрих обсягів печери. Тоді сяйво почало зменшуватися і через кілька миттєвостей очевидець бачив лише землю. Близнюк, що залишився, постояв трохи, написано що навіть пустив сльозу і з гучним гуркітом в образі білої блискавки полетів у небо. Втікач, думаю, що на той час уже добряче обмочився, драпанув далі, куди б він там не біг.
  -Щось нове. Але відверто - історій про явлення святих і тому подібних досить багато.
  Мартін хмикнув схвально.
  -Згоден. Лише ця історія сталася до народження Христа. Якраз у той перехідний період між старим і новим завітами. Раб таки дістався сім'ї і розповів, а якийсь його родич умів писати. Взагалі фантастичний збіг обставин тих часів. Так з'явилося переказ про ув'язненого, правда в єдиному екземплярі.
  -Ага! - Іван підвівся в кріслі - І той перший Сток вирішив знайти в'язня, сподіваючись, що за визволення той... А власне що той міг зробити за визволення? Повторюся, для ченця шістнадцятого століття думаю дуже багато. А для лорда палати лордів? Чого такого в тебе нема чого ти не купиш? Ви шукаєте його не для вигоди. Просто з цікавості?
  Сток повернувся, глянув на Клочко. Здивування та схвалення відбивалися в очах англійця.
  -Можна сказати і так. Назвемо це клятвою пошуку. Знайти, звільнити та запитати його хто він. Нехай буде так.
  -Це мені якось ближче і зрозуміліше. Добре, опустимо містичну підоплёку, хоч я вірю в містику і надприродне, чернець почав шукати в шістнадцятому столітті, а історія почалася м'яко кажучи набагато раніше. Як же він шукав?
  Стік усміхнувся весело, з азартом.
  -Ось ти не повіриш але цей хитропопий чернець зробив дуже багато. Нехай у сновному це були розпитування, колупання в паперах, розмови в шинках і приблизні вказівки на маршрут рукопису, однак це колосальний обсяг навіть для наших часів інтерентів. Не кажучи вже про темні часи, де тебе могли випатрати просто за шинком просто за медяк. Зрозуміло чернецтво він закинув, і заклав собі пару синочків, мабуть розраховуючи на їхню допомогу. Один молодший помер від хвороби. а старший заразився батьківською манією. Але звідкись у ньому взялася творчіша жилка. Він не бігав як батько з розпитуваннями, а створив невелику банківську компанію. заробив трохи грошенят і до сорока років уже міг наймати потрібних людей. Це, по суті, є народження Сток Файненшл і дуже довгої історії пошуку одного озера з трьохсот мільйонів.
  -Їх справді так дохрена? - Тепер Іван здивувався вже не на жарт. Аж надто грандіозна цифра, а якщо вдуматися, що знайти потрібно одне, то скільки ж грошей потрібно витратити? Тепер вся ця пошукова гармидерщина поставала в зовсім іншому світлі.
  -Уяви собі. Це ті, які більше 20 метрів квадратних.
  -Весело ви вільний час проводите напевно.
  -Не все так сумно - Мартін у запалі поплескував кермо - Як я вже казав перший Сток своїми розпитуваннями і подорожами таки зміг взяти перший правильний слід. Шлях з англії у фраанцію, там сувій належав хрестоносця у якого його спер, разом із золотом і деякими книгами прапрадід покійного лорда. Та гаразд, це не важливо. Та часу пішло багато. Але мети досягнуто!
  -Гаразд. Уяві я вірю в існування якоїсь печери. У те, що всередині знаходиться щось незрозуміле нам, у сенсі людям, теж вірю. Розумію навіть твій азарт і інтерес до цієї історії. У тебе є гроші, зв'язки, купа часу та можливостей на пошуки. Таке ось хобі з елементами містики. Не розумію тільки нафіга, я тобі потрібен? Ви знайшли усередині робота? Кіборга?
  Незважаючи на трохи саркастичний тон, Клочко все ж таки не міг не зізнатися самому собі - його дуже навіть зацікавила історія друга. Не просто зацікавила як. наприклад, закручений сюжет фільму або роману, а настільки коли самому захотілося подивитися на власні очі що ж там - наприкінці.
  -Ти ж не забув, я переважно по роботах зараз. На даний момент проектую систему аероперевезень. Мегадроне, назвемо його так. Хоча, звичайно, я і не повинен тобі це говорити.
  -Ех, друже, адже я чудово знаю де і ким ти працюєш. І те, що ти ведеш курси з футурології на особистому сайті. У тебе завжди було чудово з мисленням і ти не відкидаєш жодних теорій, ну, крім самих ідіотських. А головне – ти надійний товариш та друг. Саме друг мені зараз дуже потрібний. не помічник, не найманець, а той хто може на мене вплинути морально, інших то я просто пошлю подалі. - Мартін помовчав. Обличчя його похмуріло. Очі налилися сталевим блиском. - Чи бачиш мій батько вмирає. Там у Лондоні він на ШВЛ та болезаспокійливих. Старість плюс рак легені. У мене є команда, вчені, професори, є лабораторії та практично все необхідне для повного обстеження кожного міліметра печери. А ось бажання якось немає. Уяви - шукав, шукав а коли знайшов став перед скринькою, а відкривати його ну зовсім не хочеться.
  Іван помовчав. Зітхнув. Тяжкість ситуації була йому цілком зрозуміла. Коли зникає те, що підтримувало і стимулювало тебе багато років, те, що цікавило твій інтерес до руху далі, мимоволі замислюєшся про ціну всього, що ти зробив. Чи варті всі твої зусилля того, що ти можеш отримати в кінці. Але якщо не завершити шлях – чи варто було взагалі рухатися?
  -Розумію, Мартіне. Співчуваю і сумую - старий Льюїс мені подобався. Камінь, а не мужик.
А щодо мотивації так це ти за адресою. Я тебе так замотивую ніякий психолог потім не відмотивує, повір.
  -Тому від тебе пішла Алла?
  -Ні. Там переліки життєвих цінностей не співпали. Мій робочий графік і домашнє проведення часу не співпали з біоритмами її тик-току і вечірніх тус з подругами.
  -Може воно і на краще. Від любителів тик-току всякого можна очікувати. На кшталт пірнання з розбігу під ліжко або півгодини випинання очей перед дзеркалом. Повір бачив усе сам. У них якось не в наш бік мозок розгорнуть.
   -Вірю, друже. Вірю.
  Вони замовкли кожен, згадуючи щось своє. Іван - нехай недовгий і сумбурний але все ж таки наповнений теплом і метушливою радістю шлюб. Мартін - міцного і мудрого батька здатного не тільки підтримати а й посидіти ввечері з пляшкою пива та серіалом, а не прикутого до ліжка старого не здатного самостійно зробити вдих.
  Дорога практично не відволікала. Плавні повороти, практично нульовий трафік. За майже годину поїздки їм назустріч проїхало лише п'ять машин. Луги, що чергувалися квадратами полів, зрідка розбавленими фруктовими садами. Суцільний зелений океан по обидва боки розділений сірою ниткою асфальту. І поїздка і компанія знову пожвавлювали ті. здавалося б. забуті узи братства з юності, коли просто присутність друга поряд робила тебе сильнішою. Коли будь-який виклик світу був по плечу.
  -Знаєш, Мартіне, загальну суть я вловив. Нам ще до місця скільки? Години дві?
  -Так. Мож менше.
  - Мабуть, продовження захоплюючої історії послухаю вже на місці. Спати хочу сил немає.
  -Хропи, дорогий товаришу, скільки влізе. - Стік увімкнув радіо, на мінімум. Щось симфонічне заповнило салон тихим гудінням контрабаса та плачем скрипок. - Не завадить?
  -Ні. Я коли спати хочу - засну на рок-концерті. До речі, у нас немає вже товаришів, тепер ми стали пани.
  -Зрозумів пан Іван. Хохма.
  -Дивися не описайся. Все. Я спати.
Клочко розвалився у відкинутому кріслі. Розслабив плечі, потім живіт потім ноги. Зробив три глибокі вдихи. До сну, як і до роботи потрібно підходити ґрунтовно. У голові ще крутилися фрази та образи розмови, частини фантастичної історії, яка справді захоплювала. Незважаючи на абсурдність і якусь дитячу награну простоту вона дійсно захопила чоловіка, хотілося врешті-решт за все життя побути в центрі чогось великого. Більше ніж робота та будинок. Іван згоден був навіть обдуритися, побачити якусь печеру і в ній скелет, якщо кістки звичайно можуть так довго лежати. Та хоч і порожню. Просто печеру але з усвідомленням того, що за цією печерою полювали ось уже більше тисячі років. Нехай і так. Це все одно буде його пригода. Пригода про яку він згадуватиме з гордістю і веселощами, адже міг сказати що друг зовсім не в собі, розвернутися і засмагати на будь-якому пляжі в Греції. Ні. Все буде чудово попри все.
  Думки застигли, дихання сповільнилося, Іван заснув.