Побачення з босом

Розділ 17

Повернувшись до залу, Марта одразу ж перехопила з підноса офіціанта келих шампанського й випила його майже один махом. В горлі все ще пекло від обурення, а пальці зрадницьки тремтіли.

«Таблетку від головного болю він запропонував! Одноразовий випуск пари! Самозакоханий, безпардонний, нестерпний ідіот!» — лютувала вона подумки, хаотично роздивляючись кришталеві люстри «Гранду».

Але найгіршим було не його нахабство. Найгіршим було те, що у глибині душі, десь на рівні зрадницьких мурашок під шкірою, вона розуміла: він мав рацію. Вона дійсно хотіла його. Від цього аромату хвої та чоловічого тепла у неї коліна ставали ватяними. І це бісило Марту більше, ніж усі його дурні пропозиції разом узяті.

Дамір повернувся до залу хвилин через десять пісня їхньої розмови.

Він більше не підходив до неї. Натягнув назад свій залізний фасад, уперто ігнорував її присутність і лише вряди-годи пропікав поглядом дірку у голій спині, коли вона щиро посміхалася черговому акціонеру.

Вони поїхали з прийому окремо. Точніше, Марта демонстративно сіла в те саме наймане авто, навіть не чекаючи на його вказівки.

У понеділок тринадцятий поверх «Apex Tower» перетворився на зону бойових дій з підвищеним рівнем радіації.

Дамір Олександрович лютував так, що секретарка боялася навіть дихати у бік його кабінету, а начальники відділів вискакували звідти мов тікали від диких собак. Проте з Мартою вони разом обрали нову тактику — повне, льодяне ігнорування.

Він проходив повз її стіл, дивився крізь неї й не викликав до кабінету. Все необхідне передавалося секретаркою.

Марта витримала в такому темпі два дні. У середу об одинадцятій ранку її терпіння остаточно луснуло.

Приводом став новий наказ по «Авангарду», який прийшов на її корпоративну пошту з цифровим підписом Астахова: її графік перевірок Західного регіону урізали на кілька днів, додавши додаткових звітів, які треба було зробити до кінця тижня.

Марта підхопила роздрукований аркуш, підвелася зі свого робочого місця й без жодного стуку відчинила масивні двері кабінету генерального директора.

— Даміре Олександровичу, ви з глузду з'їхали?! — випалила вона прямо з порога, зачиняючи за собою двері з вибуховим гуркотом.

Астахов сидів за столом. На ньому була білосніжна сорочка з закоченими рукавами та ослаблена краватка. Він повільно підвів очі від монітора, спираючись підборіддям на зчеплені в замок пальці.

— Марто Олексіївно, ви забули, як стукати? Чи у ваш новий регламент входить звичка вриватися до кабінету керівництва з криками? — рівним, холодним тоном запитав він.

— У мій регламент входить адекватний обсяг роботи! — вона підійшла до столу й з розмаху брякнула аркуш прямо перед його носом. — Що це за строки по Західному регіону?! Ви вирішили мене остаточно завалити, бо я не погодилася на ваші «пропозиції по скиданню напруги» на терасі?!

Дамір повільно підвівся з крісла. Його обличчя перетворилося на льодяну скелю, але в темно-кавових очах миттєво спалахнув той самий небезпечний, розпечений вогонь.

— Ви плутаєте особисті образи з робочим процесом, — процідив він, виходячи з-за столу й обходячи його спереду. — Рада деректорів прийняла рішення, я лише вам його передав!

— Та ви лише хочете мене завалити! Ви просто мстивий, самозакоханий деспот! — Марта зробила крок йому назустріч, піднімаючи підборіддя. — Ви не можете пережити, що хтось сказав вам «ні»! Ви звикли, що перед вами всі ходять на задніх лапках, а коли зрозуміли, що я не збираюся стрибати у ваше ліжко за першим покликом, то вирішили задушити мене тими звітами?! Такий обсяг роботи неможливо зробити до пʼятниці одній людині!

— Я знаю. Саме тому виділив вам у поміч трьох людей. Про це йдеться далі в листі. Якби ви його прочитали уважно, замість того щоб горланити в кабінеті керівництва, ви б про це знали.

Марті стало ніяково. Вона уважно перечитала роздрукованого листа й нарешті побачила те, що пропустила, бо пелена гніву застилала очі. В жилах закипала гаряча кров, і вона повернулася й пулею полетіла до дверей.

Дамір скочив до неї за один крок і зачинив двері перед самим її носом. Він також був злющий, мов чорт.

— То он якої ти про мене думки?!

— Я просто помилилася…

— А вибачитися не хочеш?

— Не горю бажанням.

Він схопив її за лікоть, різко розвертаючи до себе. Марта вперлася спиною в міцні дубові двері, а Астахов нависнув над нею, наче грозова хмара, спираючись долонею в дерево прямо біля її голови.

Від нього знову пахнуло цим нестерпним, божевільним ароматом хвої, сандалу та розпеченого гніву.

— Ти й поняття не маєш, чого мені вартує щодня дивитися, як ти ходиш по поверху в своїх виклично вузьких на стегнах брюках та облягаючих спідницях і робиш вигляд, що ти залізна леді. — Його голос, низький та хрипкий, пролунав прямо біля її вуха. 

— Я не роблю вигляд! — гаряче випалила вона, дихаючи йому прямо в губи, відчуваючи, як серце в грудях калатає, мов скажене. — Я старанна працівниця і роблю все, що можу, аби заслужити своє місце! А ви... ви просто бісите мене одним своїм існуванням!

Вона й справді це сказала?

— Серйозно? Бішу? — Дамір нахилився ще ближче, їхні носи майже торкнулися, і його вільна долоня повільно, важко лягла їй на талію, стискаючи тонку тканину блузи.

Марта затамувала подих. В горлі їй геть пересохло, а нутрощі в районі сонячного сплетіння стиснулися в такий солодкий, пекучий вузол, що вона на секунду втратила дар мови.

— Я... я тебе не хочу, — вичавила вона, хоча голос зрадницьки опустився до шепоту.

— Брешеш, — хрипко мовив Дамір. Його погляд опустився до її губ, і пальці на талії стиснулися ще міцніше.

Їй нестерпно хотілося вирватися, та ще сильніше хотілося, щоб він її не відпустив. Ці дурнуваті принципи та гордість не давали в цьому зізнатися.

— Тільки спробуй... — прошепотіла вона, сміливо й провокативно зустрічаючи його темно-кавовий погляд, коли він нахилився ближче до її губ.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше