Нічне повітря на терасі «Гранду» пахло вологою хвоєю, мокрим асфальтом та осінньою прохолодою, яка мала б протвережувати, але діяла з точністю до навпаки.
Марта ступила на мармурову підлогу, притримуючи поділ кобальтової сукні, і одразу ж відчула, як холодний вітер торкнувся її голої спини. Проте там, де секунду тому лежали пальці Даміра, шкіра все ще горіла так, ніби її припекли тавром.
Бос пройшов слідом, зачинивши за собою масивні скляні двері. Шум залу з кришталевими люстрами й тихим дзенькітом келихів миттєво згаснув, поступаючись місцем глухій тиші.
Дамір спирався стегном на перила тераси, відстібаючи чорний метелик. Він зняв його одним рухом і засунув у кишеню смокінга, розстебнувши верхній ґудзик білосніжної сорочки.
— Ну і? — Марта обернулася до нього, обхопивши себе руками за плечі, аби приховати легке тремтіння. — Ми вийшли на повітря, Даміре Олександровичу. Про що ви хотіли поговорити? Про звіт Західного регіону?
Дамір мовчав кілька секунд, повільно підводячи очі. У напівтемряві його темно-кавовий погляд здавався майже чорним, пронизливим і небезпечним.
— Давай без цього ділового цирку, Марто, — пролунав його голос — низький, з важкими хрипкуватими нотками, від яких у неї знову всередині все стиснулося в тугий вузол. — Тут немає інвесторів, немає регіональних директорів і немає твого Ігоря.
— Він не мій Ігор! — миттєво відрізала вона, зводячи брови.
— Мені байдуже, чий він, — Дамір відштовхнувся від перил і зробив повільний крок у її бік. — Мене цікавить інше. Ти дійсно думаєш, що ми можемо й далі грати в «боса й підлеглу», роблячи вигляд, що між нами нічого не відбувається?
Марта застигла, намагаючись утримати на обличчі маску байдужості.
— Між нами відбувається випробувальний термін і проєкт «Авангард». Якщо ви забули, це ви дали мені завдання на два місяці...
— Марто, — перебив він, зупиняючись за півкроку від неї. Від нього так смачно пахло хвоєю та сексуальним чоловічим тілом, що в неї всередині все відгукувалося гарячим, важким телом. — Припини брехати хоча б собі. Ти останні дні вишукуєш приводи не дивитися мені подовгу в очі, а я ледь стримуюся, щоб не зачинити двері на ключ щоразу, коли ти заходиш до мого кабінету.
У горлі Марти миттєво пересохло. Серце забилося об ребра з такою силою, що, здавалося, цей гул чутно на всю терасу.
— Це... це просто робочий стрес, Даміре Олександровичу, — вичавила вона, хоча голос зрадницьки здригнувся. — Ми надто багато працюємо.
— Це сексуальна напруга, Марто. Чиста й нерозбавлена, — він нахилився нижче, його обличчя опинилося настільки близько, що вона відчувала гарячий подих на своїх вишневих губах. — Ми обоє це відчуваємо. З того самого вечора в ресторані. І з часом це почуття лише посилюється. Виснажує.
Марта відступила на півкроку назад, але спина вперлася в холодну скляну огорожу. Тікати не було куди.
— І що ви пропонуєте? — посміхнулася вона, збираючи в кулак усю свою гордість та надіючись на гострий язик. — Виписати нам премію за витривалість?
Дамір ледь помітно посміхнувся — темно, відверто й без жодного натяку на жарти. Його палець обережно, ледь торкаючись, провів по її голій спині уздовж вирізу сукні, залишаючи за собою слід із морозних мурашок.
— Я пропоную її скинути, — тихо процідив він.
Марта кліпнула. Вона очікувала чого завгодно: чергової шпильки, зауваження про сукню чи суперечки про роботу. Але не цього.
— Що зробити? — перепитала вона, вигнувши брову.
— Скинути напругу, — повторив Дамір, не зводячи очей із її губ. — Один раз. Без зобов'язань, без романтичних казочок і без переносу в офіс. Закриємо це питання, випустимо пару, і відзавтра ти спокійно допрацьовуватимеш свій проєкт, а я перестану думати про те, як зняти з тебе одяг прямо на робочому столі.
Марта затамувала подих. Три секунди в її голові панувала абсолютна тиша. A потім усередині спалахнуло таке розпечене, нестримне обурення, що всі мурашки на шкірі миттєво згоріли.
Вона раптом тихо, але виклично засміялася йому прямо в обличчя.
— Що? — брови Даміра загрозливо зсунулися до перенісся.
— Ви зараз серйозно? — Марта склала руки на грудях, дивлячись на нього з найвищою мірою зверхності. — Ви щойно запропонували мені секс? Як таблетку від головного болю?!
— Марто, я пропоную чесність замість цієї гри в непорозуміння. Ти ж і сама мене хочеш.
— Чесність?! — її голос піднявся на півтону, хоча вона стримувала себе, аби не переходити на крик. — Ви просто самозакоханий, зарозумілий бос, який звик, що дівчата падають перед ним на коліна від одного маху чорної картки! Ви вирішили, що якщо купили мені сукню, то я з радістю погоджуся на роль вашої тимчасової іграшки для зняття стресу?!
— Я цього не казав, — процідив Дамір, і його обличчя знову перетворилося на льодяну гранітну скелю.
— Але ви саме це мали на увазі! — відрізала Марта, ступаючи до нього впритул і тицяючи пальцем йому в груди. — Так от, послухайте мене уважно, Даміре Олександровичу. Якщо вам треба скинути напругу — сходіть у спортзал, побийте грушу чи пробіжіть марафон! А роль постільної грілки не входить в перелік моїх корпоративних послуг! І якщо ви ще раз дозволите собі подібну пропозицію…
Дамір наблизився ще більше й задіваючи губами її вушко сказав:
— Ти перегинаєш палицю, Марто, — низько, майже з риком промовив він.
Від нього пашіло теплом та злістю. Їй подобалася ця дивна сумін. Їй подобалося його бісити.
— Я тільки починаю, — посміхнулася вона найсолодшою з своїх отруйних посмішок. — А тепер вибачте, генеральний директоре. Я повертаюся до залу. Мені ще треба поусміхатися інвесторам!
Вона розвернулася на підборах, гордо підняла підборіддя й, притримуючи поділ кобальтової сукні, граційно покрокувала до дверей, залишивши Астахова самого в холодній нічній темряві тераси.
#836 в Жіночий роман
#2990 в Любовні романи
#1323 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, протистояння характерів, бос та підлегла
Відредаговано: 07.11.2026