Побачення з босом

Розділ 15

Купівля сукні на безлімітну чорну картку генерального директора була, мабуть, найсолодшою помстою за всі ті два з половиною тижні безсонних ночей і збиткових графіків.

Марта навмисно обрала не просто вишукане, а шикарне вбрання — темно-кобальтову шовкову сукню до підлоги з глибоким розрізом по стегну й повністю відкритою спиною. Коли в бутику термінал тихо піпнув, вибиваючи чек на суму, за яку в передмісті можна було придбати вживану іномарку, Марта ледь втрималася, щоб не відправити Даміру фотографію чека з підписом: «Дякую за підтримку вітчизняного виробника!».

Проте в п’ятницю о шостій вечора її чекав перший сюрприз.

Замість обіцяного позашляховика Астахова під її під’їзд підкотив сріблястий представницький седан із найманим водієм у кашкеті.

— Марто Олексіївно? — водій ґречно відчинив перед нею двері. — Дамір Олександрович передавав вибачення. Через термінові переговори з турецькими інвесторами він був змушений виїхати раніше. Я маю доставити вас до «Гранду» особисто.

Марта лише усміхнулася кутиком вуст, вмостившись на шкіряному сидінні.

«Переговори з турецькими інвесторами, ага... Чи просто злякався, що я прийду в сукні з павичого пір'я і соромитиму його перед акціонерами?» — подумки пробурмотіла вона, поправляючи тонкий золотий ланцюжок на шиї.

Ресторанний комплекс «Гранд» розташовувався на околиці міста — масивна будівля з колонами, кришталевими люстрами та фонтанами, де дрес-код, здавалося, зобов’язував навіть дихати з вишуканістю.

Коли седан зупинився біля червоної доріжки, водій відчинив двері, і Марта граційно ступила на асфальт, притримуючи поділ кобальтової сукні.

І перше, що вона побачила біля високих дзеркальних дверей, був Дамір. Він не зайшов усередину. Він чекав на неї біля входу. Хотів особисто пересвідчитися, що їй можна в люди?

На ньому був класичний смокінг із чорно-білим метеликом — настільки бездоганний, що, здавалося, модельєри викроювали його прямо на ньому.

Його темно-кавові очі ковзнули по її фігурі — від розпущеного волосся, що хвилями спадало на голу спину, до розрізу на спідниці, який при кожному кроці спокусливо відкривав струнку ногу. Дамір застиг.

Марта зупинилася за крок від нього, злегка нахиливши голову й зобразивши найделікатнішу посмішку.

— Доброго вечора, Даміре Олександровичу. Не запізнилася?

Дамір повільно випростався у весь свій високий зріст і ступив до неї впритул. Від нього пахло холодним вітром, гірким тютюном і тим самим ароматом хвої, який уже пів місяця навʼязливо не покидав думок.

— Ви вирішили повністю разорити мій особистий рахунок, Марто? — його голос опустився до хрипкого, низького шепоту, а погляд зафіксувався на її вишневих губах.

— Ви самі дали мені картку й сказали «без строгих костюмів», — кліпнула вона віями із найвищою мірою невинності. — Я просто суворо дотримувалася інструкцій генерального директора. Чи ви вже шкодуєте, що взяли з собою «адекватну компанію»?

— Не дочекаєтеся, Марто, — процідив він і простягнув їй зігнуту в лікті руку. — І намагайтеся не посміхатися інвесторам надто щиро. Вони старенькі. В кількох може статися інфаркт від такої краси.

— Це, типу, комплімент?

— Розумійте як хочете.

Усередині зали панувала розкіш: офіціанти з підносами шампанського, тиха жива музика та п’ятдесят найбагатших людей холдингу, які тихо обговорювали акції та нерухомість.

Як тільки вони зайшли, кілька сивочолих акціонерів одразу ж підійшли привітати Астахова. Марта трималася поруч, як ідеальний супутник: слухала, доречно подавала коментарі по цифрах і так влучно підмічувала деталі, що один із головних інвесторів — поважний німець — під кінець розмови навіть підняв келих на її честь.

— Даміре, де ви знайшли цю дивовижну дівчину? Вона знає про ваші маршрути більше, ніж ваш логістичний директор!

— Вона вилила на мене каву, і мені довелося взяти її на роботу, аби відбити збитки за сорочку, — із абсолютно серйозним обличчям відповів Дамір.

Проте справжній цирк почався за пів години.

Марта відійшла до фуршетного столу, щоб узяти склянку води, коли перед нею раптово виріс... Ігор.

Той самий знайомий Олі та Вадима, який, як виявилося, теж мав якісь дрібні інвестиційні зв’язки з холдингом і проліз на вечір.

На ньому був світло-сірий костюм, який відмінно сидів, а в руках він тримав два келихи Просеко. Все таки вона могла зрозуміти, що в цьому чоловікові знаходять жінки.

— Марто! Я не вірю своїм очам! — вигукнув він із таким захватом, ніби зустрів якусь популярну особистість. — Ти виглядаєш неймовірно!

Марта ледь не подавилася водою.

— Дякую, Ігоре.

Він ступив до неї ближче, злегка погойдуючись від уже випитого шампанського.

— Я дізнався, що ти тут, і цілу годину тебе шукав. Слухай, твій цей Астахов — справжній монстр. Він же з тебе всі соки вип'є на цій роботі! Подивіться на нього, сидить там із акціонерами, як коршун. Ходімо краще на балконі посидимо? Я тобі розкажу про один крутий криптопроєкт.

— Ігоре, дякую, але я тут на робочій зустрічі, — Марта спробувала м’яко відступити вбік, але чоловік не здавався.

Він простягнув руку й спробував ухопити її за лікоть.

— Та кинь ти цей «Авангард»! Ходімо, вип’ємо за зустріч і...

Він не встиг закінчити. За спиною Марти раптово виросла важка, масивна тінь.

Велика, сильна долоня Даміра опустилася Марті прямо на оголену талію. Його гарячі пальці впевнено влаштувалися на її спині, притягуючи дівчину до своїх грудей.

— У вас якісь проблеми зі сприйняттям слова «ні», Ігоре? — пролунав низький, металевий голос Астахова прямо над вухом Марти.

Чоловік застиг із простягнутою рукою, розкривши рота. Його погляд перевівся з руки Даміра на талії Марти на обличчя генерального директора, яке зараз нагадувало скелю.

— Я просто хотів запропонувати Марті компанію, доки ви зайняті. — вичавив із себе Ігор, різко тверезіючи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше