Погляд Ігоря був занадто наполегливим для людини, яку Марта бачила наживо перший раз у житті. А от погляд Даміра... Бос дивився так, ніби на його очах щойно намагалися потягнути з-під носа особисту іграшку, навіть не питаючи дозволу.
— Доброго вечора, Марто, — Ігор зробив крок уперед, плавно оминаючи Вадима, і зупинився поруч. — Нарешті я бачу тебе наживо. Оля про тебе стільки розповідала, що я вже почав думати, чи ти взагалі існуєш, чи це міф про ідеальну жінку.
— Привіт, Ігоре, — Марта змусила себе посміхнутися — ввічливо, але без жодного натяку на продовження. — Існую. Хоча після завалів на роботі сама в цьому не вельми впевнена.
— О, Марта в нас тепер провідний аналітик у Даміра, — вставив Вадим, плеснувши друга по плечу. — Серйозна фірма. Важкі графіки.
Ігор перевів погляд на Астахова, який так і стояв біля каміна, повільно погодуючи віскі у склянці.
— О, то ви бос Марти? — чоловік дружньо усміхнувся, простягаючи руку. — Ігор.
— Дамір, — коротко відповів той. Рукостискання було сухим, коротким і по-офісному жорстким.
— Я насправді сподівався, що ти будеш одна, — знову розвернувся до Марти Ігор, повністю ігноруючи важку ауру, що раптом повисла в кімнаті. — Може, якось вип'ємо кави на вихідних? Звільнишся від своїх графіків?
Марта відкрила рот, щоб видати стандартне «дякую, але в мене купа роботи», але проявити вихованість їй не дали.
— На вихідних у Марти звіти, — спокійно, але твердо пролунав голос Даміра. — Вона на випробувальному терміні і має зараз надзвичайно важливий проєкт.
Марта аж поперхнулася повітрям. Вона повільно повернула голову до свого генерального директора, нагороджуючи його поглядом, у якому читалося чітке бажання вилити на нього ще одну чашечку кави. Цього разу спеціально.
— Даміре Олександровичу, ви тепер ще й мій календар на вихідні ведете? — із найсолодшою посмішкою запитала вона, звівши брови. — Чи це якась нова опція в моєму трудовому договорі, про яку я забула прочитати?
— Це турбота про те, щоб ти не розслаблялася раніше часу, — рівним тоном відповів він, навіть оком не кліпнувши. — Мені потрібен аналіз по Південному регіону.
— Зараз? Ми ж на вечірці!
— Так, але ж він вже готовий. Єдине, що готове, з усієї тієї купи завдань, яку ти мала зробити за два тижні.
— Він у мене в сумці. Вона в передпокої.
— То ходімо, дістанеш. Щоб я не забув його потім забрати!
Дамір розвернувся й просто вийшов із вітальні. В Марти аж зуби скрипнули.
— Виявляється, він такий не тільки зі мною…
— Боже, Марто... — тихо промовив Ігор, провівши поглядом високу постать. — Він у вас завжди такий... нестерпний?
— Ні, іноді він ще гірший, — похмуро мовила Марта. — Вибач, Ігоре. Робота кличе. Чомусь саме о десятій вечора на чужій вечірці!
Вона взяла сумку та вийшла за Даміром на криту терасу. Нічне повітря миттєво обпекло щоки холодом. Бос стояв біля дерев'яної огорожі, спираючись на нього ліктями й дивлячись у темний сад.
— Ви що взагалі виробляєте?! — не втрималася Марта, підходячи до нього ззаду й буквально тицяючи сумкою йому в бік. — Які ще папери?! Який Південний регіон о десятій вечора?! Чи ви вирішили пограти в рабовласника перед моїми знайомими?! Це така цікава гра?
Дамір повільно розвернувся. У напівтемряві тераси його обличчя здавалося вирізаним із граніту, а темно-кавові очі палали ледь не потойбічним вогнем. Він несподівано усміхнувся.
— А ти, я бачу, вже зібралася з цим консалтером на каву? — його голос опустився до низького, хрипкого шепоту й він несподівано перейшов на ти.
— А це взагалі не твоя справа! — відрізала Марта, забувши про всі «Даміри Олександровичі» та субординацію. — Моє особисте життя тебе не стосується! Чи ти вирішив контролювати й те, з ким я п'ю каву у свій вільний час?!
— Мене не цікавить твій вільний час, Марто, — він зробив крок уперед, змушуючи її відступити спиною до стіни. Вони опинилися так близько, що вона відчула гаряче дихання з нотками віскі на своїх губах. — Мене цікавить, чому ти з усіма така шовкова й усміхнена, а зі мною поводишся так, ніби я тобі особисто жити заважаю.
Марта від такої нахабності аж рота відкрила.
— Я? З усіма шовкова?! Та я поводилася з Ігорем звичайнісінько й ввічливо, як усі люди поводяться! На відміну від тебе, бо ти від самого початку нашого знайомства поводишся як хамовитий бос, якому всі винні!
— Я поводжуся так, як вважаю за потрібне, — процідив він, опускаючи погляд до її губ. — І якщо ти забула, то в тому ресторані не я скупав тебе в каві!
— То було випадково, бо я різко встала. І цього б не було, якби ти не сидів із таким виразом обличчя, ніби тебе притягли на побачення силою й ти робиш мені велику послугу одним своїм існуванням! — випалила Марта, сміливо зустрівши його погляд. — Ти навіть не слухав, що я казала! Ти дивився на мене як на порожнє місце! Тому та кава і пролилася!
Дамір застиг. Його брови ледь помітно сіпнулися, а в очах на секунду промайнуло щось схоже на здивування.
— Ти просто непередбачувана, знаєш? — тихо запитав він.
— А ти нестерпний та самозакоханий! — пробурмотіла вона, відвертаючи обличчя вбік. Щоки пекли вогнем, а всередині в районі сонячного сплетіння все стиснулося в тугий вузол.
Дамір мовчав кілька довгих секунд. А потім повільно простягнув руку й пальцями обережно торкнувся її підборіддя, повертаючи її обличчя назад до себе.
— От і розібралися. Але ми маємо якось працювати разом.
— Так. Тепер ти мій бос. Що взагалі катастрофа.
Дамір ледь помітно усміхнувся — вперше без своєї крижаної зверхності.
— Катастрофа, кажеш? — його великий палець так і застиг біля кутика її рота, змушуючи затамувати подих. Він не переходив межі, проте тримався на краю. — Подивимося, Марто. Подивимося.
За дверима пролунав сміх Вадима, і Дамір повільно відсторонився, прибираючи руку.
— Я знаю цього Ігоря, Марто. З ним зустрічалася моя молодша сестра. Ми навіть якось знайомилися на вечірці, та в нього було чимало тих дівчат. І до Мії, і після неї. І під час їхніх відносин. Тому я й зіпсував ваше планування побачення.
#825 в Жіночий роман
#2979 в Любовні романи
#1311 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, протистояння характерів, бос та підлегла
Відредаговано: 07.11.2026