Побачення з босом

Розділ 12

Дорога назад із загородного комплексу до міста перетворилася на справжнє випробування для Мартиних нервів. Вона сиділа на пасажирському сидінні, вчепившись пальцями в ремінь безпеки, і всіма силами удавала, що краєвиди за вікном — це найцікавіше, що вона бачила у своєму житті.

Дамір кермував мовчки, але його присутність заповнювала весь салон. Він зняв піджак, розстебнув верхній ґудзик сорочки й закотив рукава, оголюючи міцні передпліччя. І від цього буденного вигляду Марті стало зовсім душно.

«Так, Марто. Зберися. Тобі що, чотирнадцять і ти вперше побачила красивого чоловіка?» — подумки відчитала вона себе, суворо звівши брови.

— Марто, ви зараз дірку у вікні пропечете, — не повертаючи голови сказав бос.

— Я просто аналізую дорожню обстановку, Даміре Олександровичу, — відрізала вона, навіть не повернувшись. — І намагаюся зрозуміти, за які такі гріхи мені замість спокійного вечора з серіалом дісталася вечірка в Олі.

— За те, що ми обоє не вміємо вчасно ставити телефон на беззвучний режим, — хмикнув він, звертаючи на об'їзну. — Ви ж знаєте це відчуття, коли постійно боїшся пропустити щось важливе, а тому не пропускаєш нічого. Вони телефонували мені двічі. Ваша Ольга переконана, що як ми тепер працюємо разом, то після нашого «найгіршого побачення в історії» ми маємо публічно помиритися. Або випити по келиху отрути на брудершафт й покінчити з цим.

— Я б обрала отруту, — пробурмотіла Марта.

Жінка нарешті розвернулася до нього й нагородила таким поглядом, яким зазвичай проводжають підозрілих осіб бабці на лавках біля підʼїзду.

Дамір і справді почекав, поки вона занесе речі у квартиру. Перевдягатися не стала, бо майже весь її гардероб складався з блузок та офісних костюмів.

Заміський будинок Олі та її чоловіка сяяв вогнями. На подвір'ї вже стояло кілька машин, лунала легка музика, а з боку альтанки доносився аромат барбекю.

Марта зробила глибокий вдих, вилазячи з позашляховика й поправляючи спідницю.

Не встигли вони ступити на ґанок, як двері відчинилися й до них вилетіла Оля в яскравій сукні та з келихом шампанського в руці. Марта гадала, що її уважлива новина, це несподівана вагітність, але подруга з келихом, тож має бути щось інше.

— О Боже! Ви справді приїхали разом? — подруга заклякла на місці, переводячи шокований погляд із Даміра на Марту й назад. — І не повбивали одне одного в дорозі?

— Я намагалася, Олю. Чесно, — похмуро мовила Марта, ступаючи в передпокій. — Але в нього надійні подушки безпеки.

Дамір лише стримано посміхнувся й обмінявся з Вадимом рукостисканнями.

— Дякую за запрошення.

— Та ти що, брате, ми з Олею досі в шоці! — засміявся той. — Оля казала, що ви після того ресторану навіть дихати в один бік не можете, а ви тут приїжджаєте, як...

— Як колеги, — голосно й дуже чітко обрубала Марта, знімаючи плащ і намагаючись не дивитися в бік Даміра. — Ми просто працюємо в одній компанії. Збіг обставин.

Оля аж келих трохи нахилила від здивування. Так, вона не казала подрузі, хто новий генеральний. Просто не мала часу, бо працювала зранку до самох ночі.

— Працюєте разом? Марто, ти ж казала, що влаштувалася в «Apex Tower»!

— Саме так, — спокійно підтвердив Дамір, вішаючи свій піджак на вішалку поруч із її плащем. — Марта з минулого понеділка обіймає посаду провідного аналітика у моєму холдингу. І мушу визнати, працює вона так само запекло, як і кидається образами.

Марта заплющила очі й затамувала подих. Вони точно грають у гру «хто кого швидше доведе до інфаркту, чи до психіатричної палати!».

— Так, усе! Нам, еее, треба обговорити важливі моменти — перебила Оля, вхопивши Марту за руку й буквально потягнувши її в бік кухні. А тоді додала тихіше: — Мені терміново потрібні подробиці!

Коли дівчата опинилися на кухні, Оля одразу ж зачинила двері й уперла руки в боки.

— То Дамір твій новий бос? Той самий красавчик-деспот, якому ти залила кавою сорочку? Той самий, якого ти клялася обходити десятою дорогою до кінця своїх днів? І ти забула мені про це сказати?

— Олю, благаю, не кричи, — Марта притулилася спиною до кухонного гарнітуру й заплющила очі. — Я сама дізналася про це лише в понеділок на загальних зборах!

— В цей понеділок?

— Ну…

Подруга нетерпляче махнула головою.

— Ти вбиваєш мене… Так і що? Ви поладили? Чи він намагається потихеньку вижити тебе з компанії?

— Гірше, — Марта важко зітхнула. — Він чогось вирішив, що я прийшла в компанію заради нього, і дав мені безнадійний проєкт «Авангард». Якщо я не розгребу його за два тижні, то можу збирати речі.

— Ого... — Оля витріщила очі. — І ти розгребеш?

— Ні. Це неможливо.

— Звільнишся?

— Ще чого?!

— А що тоді?

— Працюватиму так, що він плакатиме над моєю заявою про звільнення!

Оля на секунду застигла, а потім голосно засміялася, обіймаючи подругу.

— Боже, Марто, ти божевільна! Але слухай... ти бачила, як він на тебе дивиться?

Марта стиснула плечима:

— Ніби збирається вбити?

— Ну не знаю, але напасти так точно. І затягнути в якісь темні кущі. Між вами іскри аж летять! Повітря на ґанку аж тріщало!

— То тріщали мої нерви, Олю, — суворо відрізала Марта, хоча всередині все зрадницьки стиснулося від зауваження подруги. — Подавай уже своє шампанське, мені терміново треба випити.

Проте спокійний вечір Марти закінчився в той момент, коли вони повернулися до вітальні.

Біля каміна, мило посміхаючись і тримаючи в руках келих вина, поруч із Даміром стояв високий, привабливий чоловік у світлому джемпері — Ігор. Той самий, який вже пів року випрошує в Олі номер її телефона.

— О, Марто! — зрадницьки вигукнув Вадим. — А ми якраз про тебе згадували! Ігор дізнався, що ти тут, і приїхав спеціально, щоб привітати тебе з новою роботою!

Марта відчула на собі погляди. Кілька зацікавлених від друзів. Ще один — повністю зачарований від Ігоря. І ще другий — важкий, темний і раптово гострий від Даміра, який повільно крутив у руках свій келих із віскі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше