Побачення з босом

Розділ 11

Невеличке перемир’я за столом після перепалки, сповнене прихованих шпильок та замаскованих погроз, закінчилося так само швидко, як і гарячий суп у тарілці Марти.

Вона повернулася до конференц-залу з відчуттям, ніби щойно пробігла марафон по палаючому вугіллю. Але часу на роздуми щодо небезпечно проникливого погляду боса не залишалося: нагорі чекала фінальна частина виїзної сесії — захист підсумкового регламенту перед радою директорів холдингу.

Марта досі не вірила, що саме її обрали для цієї ролі, адже вона пропрацювала в компанії тиждень, а справа справді важлива. Хоча, може, її взяли, щоб знову випробувати, а Дамір сам би закінчив переговори, якби вона не впоралася. Він зовсім не хвилювався з цього приводу.

У залі панувала атмосфера високих ставок. Поважні чоловіки у важких темних піджаках, які ще вчора вважали Марту «дівчинкою з відділу аналітики», тепер дивилися на неї зі сумішшю поваги та побоювання.

Дамір зайшов останнім. Він пройшов до вільного місця на чолі столу, і зробив короткий жест рукою в бік Марти. Мов собачці наказ віддав… Тільки б не психанути перед усіма!

— Марто Олексіївно, трибуна у вашому розпорядженні. Продемонструйте шановним панам, як саме їхні регіональні філіали «оптимізували» бюджет протягом останнього року. І як вони можуть це зробити в наступному.

Марта глибоко вдихнула, випрямила спину й підійшла до трибуни. Вона підключила планшет до головного екрана. Жодного тремтіння в голосі, жодної ніяковості.

— Доброго дня, панове, — її голос лунав чітко, впевнено й досить дзвінко, щоб заповнити весь простір залу. — Перед вами підсумкова матриця збитковості проєкту «Авангард». Якщо коротко: за підсумками мого аналізу, компанія щомісяця втрачала близько п’ятнадцяти відсотків чистого прибутку через банальне дублювання транспортних маршрутів та застарілі нормативи списання палива.

Вона впевнено перемикала слайди, підкріплюючи кожну цифру конкретним документом. Вона не просто сухо зачитувала дані — вона будувала виступ як захопливу інтелектуальну дуель, де цифри виступали беззаперечними свідками її правоти.

Регіональні директори лише низько нахиляли голови, боячись зустрітися поглядом із Астаховим.

Марта говорила близько сорока хвилин. Коли вона вивела на екран фінальний слайд із новою, розрахованою нею лінією маршрутизації, у залі запанувала тиша.

Сивочолий інвестор із центру столу повільно зняв окуляри, подивився на Марту, а потім перевів погляд на Даміра.

— Здається, ваш новий аналітик щойно зекономив холдингу чималий бюджет.

Дамір повільно підвівся зі свого крісла. Його обличчя залишалося непроникним, як полірований граніт, але в темних очах на коротку секунду спалахнуло незамасковане схвалення.

— Марта чудово впоралася з першою частиною завдання по Південному регіону. Те саме вона зробить і для інших, — пролунав його низький голос. — Новий регламент вступає в силу з першого числа наступного місяця.

Марта відчула, як від серця нарешті відлягає важкий камінь. Вона таки втерла йому носа! Усім їм! І зробила це блискуче.

— Дякую за увагу, панове, — вона зробила легкий кивок і вимкнула проектор.

Коли засідання оголосили закритим, і всі документи були підписані, учасники почали повільно виходити із залу, обговорюючи деталі нової стратегії, а Марта складала свої папери біля трибуни. Руки все ще трохи тремтіли від виплеску адреналіну.

Дамір підійшов до неї безшумно, зупинившись біля самого краю трибуни.

— Ви горді собою, Марто? — тихо запитав він, злегка нахилившись до неї.

— Я просто якісно виконала свою роботу, Даміре Олександровичу, — вона застебнула замки на папці й підняла на нього переможний погляд. — Чи ви чекали, що я спіткнуся на якомусь слайді?

— Я чекав, що ви спробуєте мені щось довести, — у кутиках його губ з'явилася тонка, хижа усмішка. — І у вас вийшло.

— Звикайте, — посміхнулася вона у відповідь, сміливо зустрівши його погляд. — Це лише початок.

— О, я навіть не сумніваюся, що це лише початок, — його голос опустився на півтону, набуваючи хрипких, інтимних відтінків. — А зараз збирайте речі. У нас є ще одна незакінчена справа.

— Яка справа? — Марта насторожилася, насупивши брови.

— Наші спільні друзі написали пів години тому. Ольга та її чоловік влаштовують вечірку. І вони дуже наполягали, щоб ми обидва там були.

Марта замерзла з папкою в руках.

— Але…

— Здається, Ольга збирається оголосити важливу новину.

— Нам обовʼязково їхати разом? Тобто, маю на увазі, що мені треба додому і Оля нічого мені ще не казала. І…

Бос лише підійняв брову.

— Я підвезу вас додому, і можу зачекати. Поїдемо разом.

— Але…

— Ідіть збирайте речі.

Та они готові повбивати одне одного! Нащо йому її підвозити до самого дому, а тоді ще й чекати? Але вона вже пробувала посперичатися і все даремно. Що ж, тоді вона влаштує йому солодкий вечір, щоб наступного разу і не думав наполягати!

— Щось мені вже не подобається ваша посмішка, — буркнув Дамір, уважно спостерігаючи за нею.

Вона лише усміхнулася у відповідь.

— Ви задумали щось лихе?

— Вважайте це продовженням нашого спільного випробувального терміну, — хмикнула Марта, прямуючи до виходу.

— Окей. Десять хвилин на збори, Марто. Я чекаю в авто.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше