Побачення з босом

Розділ 9

Заміський готельно-ресторанний комплекс «Едем» зустрів їх дзеркальним плесом лісового озера, високими соснами та стриманою розкішшю дерев'яних котеджів. Проте для Марти ця краса залишалася лише тлом.

Нарада з регіональними директорами виявилася справжнім випробуванням для нервів. За великим овальним столом зібралися п'ятеро чоловіків поважного віку — досвідчені, самовпевнені й звиклі до повної автономності в своїх областях.

Коли Марта підхопилася зі свого місця й відкрила презентацію з аналізом Південного філіалу, на її адресу пролунало кілька скептичних посмішок.

— Даміре Олександровичу, ви привезли нам дівчину з відділу кадрів прочитати лекцію про логістику? — хмикнув директор Південного філіалу, огрядний чоловік із масивним золотим годинником. — Ми в цій сфері тридцять років.

Марта відчула, як щоки охоплює гаряча хвиля, але перш ніж вона встигла відкрити рот, пролунав сухий, прохолодний голос Даміра.

— Директор Південного філіалу може послухати мовчки. Або написати заяву прямо зараз, якщо цифри провідного аналітика виявляться правдою, — відрізав Астахов, пропалюючи поглядом чоловіка, який одразу ж повернувся назад до свого планшета й почервонів. — Марто Олексіївно, продовжуйте.

Цей короткий захист подіяв як прохолодний душ. Вона опанувала себе й чітко, аргументовано й без жодної запинки розбивала їхні виправдання таблицями та первинними звітами.

А ще вона зрозуміла дещо цікаве. Дамір справді дав їй невиправдано складне завдання, але не для того, щоб вона й справді за два тижні зробила все самотужки. Він радше перевіряє її. Силу волі та наміри. Чи справді їй потрібна робота, чи вона таки націлена на його ліжко. Не розуміла, злить її це, чи навпаки радує.

Коли нарада нарешті закінчилася й регіональні директори із похмурими обличчями розішлися по своїх номерах, годинник у конференц-залі показував восьму вечора. Восьму! Вона на ногах вже чотирнадцять годин!

Марта повернулася до свого невеликого затишного номера на другому поверсі основного корпусу, але про відпочинок не йшлося. Вона заварила міцну каву, дістала ноутбук і розклала на великому письмовому столі біля вікна чергову стопку паперів. Попереду був аналіз Західного регіону. Їй таки хотілося втерти Даміру носа!

Близько одинадцятої вечора вона відчула, що шия й плечі остаточно заніміли, а дупа так болить, що аж пече. Марта підвелася, зняла строгий піджак, залишаючись у тонкій шовковій блузі з глибоким вирізом, розплела волосся, яке хвилею впало на плечі, й підійшла до балкона. Вона відчинила скляні двері, впускаючи в номер свіже, морозне лісове повітря.

Тим часом Дамір повільно крокував тихою алеєю парку.

Після важкого дня йому потрібна була тиша. Він був у темному светрі з високим горлом і з сигаретою в руці — рідкісна звичка, до якої він звертався лише у хвилини сильного напруження.

Підійшовши до головного корпусу, він мимовільно підвів очі на вікна другого поверху.

У прямокутнику світла стояла вона.

Дамір зупинився, затягнувшись тютюновим димом, і затамував подих. Марта спиралася руками на дерев'яні перила балкона, заплющивши очі й підставивши обличчя нічному вітру.

Її шовкова блуза м'яко облягала вигини тіла, підкреслюючи тонку талію, а темне волосся розвівалося від подихів вітру. У цьому нічному освітленні вона виглядала дивовижно тендітною, беззахисною й водночас небезпечно чуттєвою — без свого офісного панцира й броні з гострих слів.

Він спостерігав за нею кілька довгих хвилин, відчуваючи, як усередині розгоряється важке, виснажливе бажання, яке він так ретельно приховував за маскою суворого боса.

Вона була єдиною жінкою, яка сміла кидати йому виклик, і єдиною, яку йому хотілося підкорити не силою посади, а чистою, первісною пристрастю. Та ця жінка радше відкусить йому язика, ніж добровільно поцілує. Цим вона приваблювала ще більше.

Марта розплющила очі й раптом відчула на собі чийсь пильний погляд. Вона опустила очі вниз, у напівтемряву алеї.

Під високою сосною стояв Дамір. Чорний силует, яскравий червоний вуглик сигарети в пальцях і погляд, який вона відчула навіть через відстань поверху.

Він не відводив очей, припечатавши її темним поглядом до місця.

Серце зробило божевільний стрибок. Вони дивилися один на одного в повній тиші лісу близько хвилини. Жодного слова, жодного руху. Лише електричний струм, який пройшов крізь нічне повітря й прошив їх обох до колючих мурашок по тілу.

Марта першою відступила назад і зачинила скляні двері балкона, засмикнувши цупку штору. В горлянці їй пересохло.

Вона притислася спиною до дверей, важко дихаючи й відчуваючи, як щоки палають від гарячого рум'янцю. Приклала пальці, що чомусь тремтіли, до грудей. Погляд боса у темряві її налякав. Це було дивно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше